Реклама на сайте Всі Суми: (0542) 77-04-78 vsisumy@gmail.com

Сумчанин Микола Гриценко: "Я – вовк-одинак"

Артем Турчин 06 июня 2018 в 09:00
Поет представив ювілейну, десяту збірку "Лови/Love"
Презентація збірки відбулася 29 травня в Сумській муніципальній галереї. Перший же вірш вразив глибиною почуттів, відвертою, але не хтивою пристрастю. Ілюстрації до збірки належать також сумській художниці – Ірині Проценко. Картини, представлені на презентації, викликали ті ж відчуття, що й творчість Миколи Семеновича: та ж оголеність, але сповнена ніжності та любові.

Сам поет також викликав позитивні враження. Серед гордих та суворих корифеїв і доступних, але розкручених графоманів – серед цього люду дивно і водночас приємно було зустріти щирого і відкритого митця, готового до спілкування. Кілька хвилин Микола Семенович знайшов і для нашої газети.

R: Розкажіть про Ваш творчий шлях. Чи входили Ви до літературних студій?
Микола Гриценко:
Знаєте, я – вовк-одинак, тому не був ні в яких тусовках. Не знаю, добре це чи погано, але я – не гуртовий. Тому, можливо, моє творче життя – непросте: з одного боку, я вільний, з іншої – одинаком бути важко. Гуртові поети один одного підтримують, вони – не будемо гріха таїти – один одного підхвалюють. Напевне, це – нормально. Але я – один. Безумовно, були люди старшого покоління – поети, прозаїки, які підтримували (деякі досі підтримують) мене: Олесь Гончар, Микола Сом, Петро Засенко, Микола Жулинський… А так я не входив до жодної групи.

R: А як розпочинався Ваш шлях у  журналістиці?
М.Г.
Ну, шлях довгий. Починався він із Київського університету імені Шевченка, факультету журналістики. Потім – сумське радіо, телебачення обласне. Я, по суті, був першим головним редактором обласного телерадіокомітету, коли створилася студія телебачення. Це був дуже позитивний, дуже легкий час. У Києві я певний час працював чиновником, державним службовцем в апараті Національної ради з питань телебачення й радіомовлення, керував прес-службою, а зараз я – президент благодійного фонду сприяння ініціативам газети "День".

R: Українську журналістику можна розділити на три умовних етапи: радянська, журналістика 90-х років і сучасна. Чи згодні Ви із таким поділом? Чим відрізняються ці етапи один від одного?
М.Г.
Знаєте, я був на розломі двох етапів – радянського і 90-х. Це був серйозний розлом, який випробовував дуже багатьох людей. Я тоді саме був у Сумах головним редактором телебачення, і якби, скажімо, український шлях до незалежності, який я вітав всім своїм єством, був би відкинутий московськими гекачепістами кудись у сторону, то, напевне, я сидів би десь у їхніх Соловках. Але я йшов на це сміливо. Різні журналісти вели себе по-різному: одні боялися, інші – пристосовувались. Ну, це був такий етап. Я поділяю ці думки із поділом, хоча я ще додав би сьогоднішній етап – дуже цинічної журналістики, гібридної, коли читач не розбере, що криється за цим текстом, тому що за текстом багато криється фальші.

R: Що Ви зараз читаєте?
М.Г.
Я зараз читаю багато історичної літератури. Зараз, скажімо, я перечитую спогади про Скоропадського. Взагалі, я читаю багато статей про цей період, тому що зараз – сторіччя гетьманату Скоропадського, ми не знаємо про цей період багатьох нюансів. Бібліотека газети «День» випускає багато історичних книг, і я їх ще раз перечитую. Тому в мене зараз шлях прочитання історичних, документальних книжок.

R: Як Вам вдається поєднувати журналістську діяльність і літературу?
М.Г.
Намагаюся, щоб це не заважало одне одному. Я й до журналістики ставлюся як до творчості, от у чому річ. Я не брешу у журналістиці, а це – дуже важливо. Так само як і в творчості. Дуже важливо не брехати, не бути в конфлікті з самим собою, коли тебе змушують, або ти піддаєшся якимось обставинам і пишеш не те, що є насправді. От у творчості це легше, тут у художніх образах ти можеш усе завуалювати і передати свої почуття. У журналістиці це – важче, це – фактаж, це – фотографія. Але мені комфортно, тому що я і там, і там не брешу.

R: Яка тема домінує у Вашій літературній творчості?
М.Г. : 
Тема любові. Я б сказав, любов і Україна.

R: Ви назвали ім'я Олеся Гончара. Чи були Ви знайомі з ним особисто?
М.Г. :
Я був знайомий,  бував у нього вдома двічі, і він був, по суті, першим, хто прочитав рукопис моєї книжки "Довго кувати зозулі" (перша книга поета - ред.) і дав досить хороший відгук, після чого у мене з'явилися сили писати.

R: Яким Ви його запам'ятали?
М.Г.
: Я спілкувався з ним у той період, коли він був гнаний, немилий владі. Тому що він був різний. І всі ми – на нас впливає оточення, на нас впливає історія, події… Ми – різні у різні історичні періоди. І це – нормально. Я познайомився із Гончаром, коли він був гнаний за "Собор", він був, знаєте, неугодним письменником. Але я запам'ятав той епізод, коли помітив у нього на столі книжку "Спартак". Ось цю книжку він тоді читав.
 
37
Комментариев
0
Просмотров
33727
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.