Пещерные песни, продолжение20

ПЮрЕ, литературный проект
Елена Чернова 15 июня 2023 в 15:56
Колискова
Повесть Але поховати покійницю не судилося. Коли на світанку прийшли до льоху, то знайшли замість тіла лише обвуглені кістки. Навколо валялися шматки картин. Окупанти, напевно, розлютилися, що не знайшли золото, і спалили тіло хкдожницї разом з її картинами. Степаніда та Віка стояли над чорним скелетом не в силах промовити ані слова. Мовчки взялися носити каміння та закривати залишки померлої. Мовчки повернулися до лісу. Озирнулися на прощання і помітили, що біля будинку бджолярів стоїть бронетехника, а в вікнах - світло. В печері Степаніда та Віка пішли до озера - співати колискову померлій. - Оплакувати не буду, - сказала стара. - В старі часи наші предки не плакали, а раділи з того, що людина йде до Царя Небесного. Співали декілька діб тихі, світлі колискові. Пам'ятаєш, на Майдані, коли прощалися з молоддю, розстріляною "беркутньою", то співали народну колискову "Пливе кача". Отож бо. І Степаніда заспівала старовинну колискову. Пісня вільно лунала над синім озером, наче в велетеньському небесному храмі. "Люляй, люляй, Колишу тя, Як ти мі вснеш, Полишу тя, Сама піду полежати, І сама піду в поле жати, Хто ж тя буде колисати? Вітрець буде повівати, І дитинку колисати, Дощик впаде, Личко вмиє, Сонце блисне, Личко висхне. А зозуля нагодує Червоними ягідками, Солодкими..." Віка слухала і плакала, тихо, спокійно, ніби прощалася з душею Іри, яка під протяжну, ласкаву мелодію поступово відлітала до Царя Небесного. - Степанідо, навчить мене цієї колискової. Яка ж вона красива. До серця проймає. - Так, навчу, моє серденько, - відповіла стара. - Часу у нас попереду - ой, як багато. Далі буде

 
23
Комментариев
0
Просмотров
3348
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.