Реклама на сайте Всі Суми: (0542) 77-04-78 vsisumy@gmail.com

КонтрРЕВОЛЮЦІЯ – буде (?)

Блоги, Андрій Рибалко
05 мая 2015 в 09:00
Кінець лютого 2014 р. Київ. На Інститутській кров в перемішку з снігом і гряззю покривають квіти. Пахне гаррю від Будинку Профспілок. Хтось ганяє містом на трофейній вантажівці, а біля Банкової десяток майданівців їздять на такому ж “віджатому” джипі. Відкрито зброї ніхто не носить, але її достатньо навколо. Центр міста схожий на маленьку Чечню.

Інколи Хрещатиком пропливають труни Героїв Небесної Сотні.  “Герой! Герой! Герой!” Сльози навертаються на очі навіть у суворих, давно не митих чоловіків. Пісню “Пливе кача…” на все життя зненавидять  сотні тисяч людей.

У вікно одного із революційних штабів видно як сотні киян струмочком несуть квіти, щоб вшанувати загиблих. Десь поруч із діркою в боці лежить зв‘язаним щойно принесений “тітушка“. Тривають дискусії, що з ним робити і прогнози для бранця зовсім не втішні…

…Він мав би померти, бо вбивав якщо не він сам, то ті, ким він керував. Але хтось так щиро молився за нього, що зі смертю він зустрівся не цього разу.


Не важливо, чи ця історія була насправді. Але вона цілком могла бути у вирі тих часів. Бажаючих бути “якобінцями”  в цій революції не зупиняли навіть історичні аналогії і перспективи закінчити життя на тій же гільйотині, яку вони вперше збудували самі.

Новоутворена влада із колишніх опозиціонерів наскільки слабка, що на неї майже не звертають увагу. ПостМайдан – це аж ніяк не ЄвроМайдан. Він давно уже не скаче, а перетворився на неприборканого звіра. Пройде зовсім мало часу і сильніші “двіжі” почнуть притискати дрібніших і менш озброєних колишніх союзників по боротьбі.

І можливо все відбулося б по класичному сценарію і за “лютневою” відбулася б ще і “жовтнева” революція, але розпочалася війна з Росією і дика стихія переродилася у добровольчі батальйони. У той час, коли силовики відмовлялися виконувати наказ, озброєний Майдан наказів не вимагав. Колишні “провокатори” стали міліціонерами навіть не виводячи наколки A.C.A.B., а на Хрещатику на певний час лишилися тільки алкооборона, яку довго не терпіли ні кияни, ні нова влада.

Для чого я все це пишу? Для того, щоб нагадати як все було. Для того, щоб нагадати, яку ціну ми заплатили і платимо. Для того, щоб нагадати причини, чому все це відбулося.

Майдан організував не Мустафа, не Руслана і не Держдеп. “Поймите, нас задолбало!” – це не просто великий плакат на барикаді зі сторони Європейської площі. Мабуть це гасло кожної революції і нашої в першу чергу.

Відмова підписати асоціацію – це була цинічна крадіжка мрії, про те що хоча б колись буде краще. Коли 1 грудня в супереч рішенню суду ми вийшли на мітинг і захопили Будинок Профспілок і КМДА, ми безумовно порушили закон. Але ми зробили це тому, що влада на нього просто плювала. В Україні Януковича для громадянина не було ні справедливості, ні перспективи. Влада перетворилася на ракову пухлину на тілі держави.  В опозиційних виданнях полюбляли пригадувати Януковичу його крадіжки хутряних шапок, але рідше згадували, що “сім’я” перекладається як “mafia”.

“Злочинне співтовариство – це розумний організм, де кожен знає, що робить і передбачає наслідки. Тут не буває випадкових людей. Кожен мовчки вносить свою частку згідно змови, який не вимагає слів. Це найбезпечніший спосіб вчинення злочинів. Тому що все, як правило, законно. Там є персональна вигода, але немає персональної провини. Тому відповідати можуть або всі разом, або ніхто.

Наївно зводити рахунки з окремою ракової клітиною. Але вирізати всю пухлину справа важка. Без набору сталевих інструментів не обійтися. Не всякий зважиться на операцію …
Український правлячий клас – це злочинне співтовариство, яке не може бути посаджено у в’язницю.”
– Густав Водічка.

Минулого тижня я був на пікеті. Якби ви уявляли, як набридло мені ходити на пікети! Але доводиться інколи, коли є вагомі причини. Пікетували обласну прокуратуру, бо проти депутата Сумської міської ради Семена Салатенка (який вже півроку воює в “Дніпрі-1″) порушили кримінальну справу нібито за погрозу життю судді Дашутіну. Мовляв Семен планував вкинути суддю у сміттєвий бак (а суддя мабуть не міг жити із таким соромом). Чи підтримую я “сміттєву люстрацію”? Зовсім ні – це не адекватно, примітивно і навіть низько. Але натомість мають бути чіткі норми про люстрацію відповідно до закону. Існуючий закон кращий ніж жодного, але не дає відповіді на всі питання.

В той день розглядалася справа про поновлення на роботі начальника управління комунальної власності Василя Щербака, якого хлопці з Майдану “люстрували” ще в березні минулого року. При Щербаку без конкурсу ряд депутатів міської ради отримали в оренду, а згодом і у власність приміщення у центрі міста. Про дерибан комунального майна неодноразово писали і експерти, і журналісти. Однак дерибан був, а кримінальних справ не було, бо з точки зору закону все чисто. Аналогічно в Сумах цілком “законно” розкрали десятки гектарів землі під ІЖБ. Зупинити це вдалося лише завдяки встановленню мораторію на виділення земельних ділянок (який до речі багато хто вважає незаконним і цілком можливо, що формально він таким і є).

Справа про поновлення на роботі Щербака розглядалася в Ковпаківському суді, однак він змінює реєстрацію місця проживання, для того щоб позиватися в Сумський районний суд. Цілком “випадково” згідно автоматичного розподілу справ суддею в спорі стає суддя Ігор Дашутін – племінник місцевого великого підприємця Григорія Дашутіна з яким Щербак мав спільні справи. Цілком випадково після того, як Щербака звільняють ще раз (за виявлені зловживання) вже нова справа знову потрапляє до судді Дашутіна. Теорія неймовірності!

Незважаючи на загрозу сутичок під судом, Дашутін приймає рішення на користь Щербака, а потім тікає з приміщення через чорний хід.

Через півроку проти першого заступника міського голови м. Суми Володимира Войтенка порушують кримінальну справу як  на підбурювача та організатора тиску на суд з метою не допустити поновлення на роботі Василя Щербака. А військовослужбовець Семен Салатенко фігурує як головний організатор і виконавець.

Тиснути на суддю, погрожуючи сміттєвим баком – злочин? Можливо. А от зміну підсудності та втручання в автоматизований розподіл справ як злочин довести нереально, бо злочинне співтовариство – не гопники із вулиці, воно не діє примітивними методами.  У них є свої прокурори, судді, міліціонери, і вони вважають себе справжніми господарями міста.

Не розуміють вони лише одного: справедливий суд – це захист від революційного самосуду; справедливий закон – імунітет від свавілля молодиків з палкою (а сьогодні вже і з автоматом). Революція – це не відновлення закону, навпаки – це зведення його до нуля тільки тому, що закон перестав бути справедливим.

В умовах агресії Україна не витримає ще однієї революції. Але і контрреволюції теж не переживе. Ті, хто зараз вважає себе елітою закінчать життя в підвалі, а ті, кому пощастить – в еміграції. Виключень не буде.

У нас є шанс виписати справедливі правила, єдині для всіх і жити за ними. А в місцевих еліт – будувати цивілізовану Україну якщо не із патріотизму, то з елементарного інстинкту самозбереження.

rybalko.in.ua
1
Комментариев
0
Просмотров
1210
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.