Останнім часом почастішали випадки нападу бездомних собак на людей. Як розповів мені один із знайомих глухівчан Микола Н.: «Так далі продовжуватися не може. Треба відповідним державним органам щось робити з цього приводу. Так на нього на протязі двох днів 12.10 та 13.10 2013 р. двічі нападали різні собачі зграї, одна з котрих складалася з 7 тварин, інша з 5 осіб. В першому випадку це сталося біля Глухівського лісгоспу, в іншому при в’їзді на дачі «Сосновий бір». На щастя в обох випадках йому вдалося відбитися від собак.
       На жаль такі випадки не поодинокі. На людей можуть напасти тварини де завгодно і коли їм заманеться.

      Одного січневого суботнього ранку Сергій зібрався пополювати. Щоб не носити зайвий вантаж, взяв з собою тільки 7 набоїв до рушниці 12 калібру. Розібрану зброю поклав до чохла, який закинув на плечі і в передранковій темряві вирушив один пішки на полювання. Вийшовши за межі міста, почав вивчати на засніженому полі заплутані заячі сліди. Аж раптом замість зайців побачив дві невеличкі собачки, які мирно собі лежали обабіч протоптаної стежки. Не підозрюючи нічого лихого, Сергій пройшов повз них і пішов собі далі. Через деякий час його охопило тривожне передчуття чогось недоброго, наче на нього хтось ззаду «важко» і уважно дивився. Обернувся, і те, що побачив у наступну мить, приголомшило: на відстані не більше 50 метрів по його слідах, не поспішаючи, вже йшла ціла зграя здичавілих собак. Інстинкт мисливця підказував йому не зупинятись і не показувати звірам, що він їх бачить. Сергій швидко витягнув з чохла ствол рушниці, але руки від такої несподіванки і від холоду зовсім не слухались, з неймовірним зусиллям йому все ж таки вдалося вчасно приєднати приклад та зарядити 2 набої. Часу гаяти вже не можна було, на рахунку кожна секунда, від якої залежало людське життя. У наступну мить Сергій зупинився, а потім із зведеною рушницею різко повернувся назад. Та ось він реальний розклад сил: одна людини посеред поля з рушницею та 7 набоями до неї, проти більше десятка здичавілих та оскаженілих від голоду собак, здатних розірвати будь – кого, навіть кинутись на озброєного мисливця.
Не очікуючи такого розвитку подій собаки на якусь мить зупинилися, вирішуючи певно, що робити далі з вибраним ними «об’єктом» для атаки. Сергій побачив, що «хижаки» стояли перед ним в якихось 5 – ти метрах розбившись на 3 шеренги. У 1 – й шерензі було 3 здоровенних пса, у 2 – й знаходилось 4 – 5 собак середньої статури, у 3 – й декілька менших. Час очікування вийшов. Вожак зграї перейшов до рішучих дій, напружився і стрибнув, але Сергій встиг вистрелити в нього. Силою пострілу пса аж відкинуло назад, в бік очолюваної ним зграї. Але що це? Звірі навіть і не думають розбігтися в різні боки, як наче і не чули рушничного пострілу. Тепер вже 2 – й пес з першої шеренги взяв на себе ініціативу нападу і пішов в атаку на Сергія. Прогримів ще один постріл, який трохи «протверезив» войовничу зграю, але, як потім виявилося, не надовго. Собаки не поспішаючи та невдоволено пішли геть.
   Сергій вирішив, що більше вже «сюрпризів» не буде і пішов не замислюючись над подальшою розв’язкою подій шукати вже свою здобич – зайців. Але не тут - то було: зграя не збиралася миритися зі своїм програшем, тому жадала реваншу. Сергій і до цього часу не може збагнути, яким чином собаки змогли наперед передбачити куди потім він піде і влаштувати на його шляху наступну засідку?
      Далі події розвивалися за таким сценарієм: Сергій «розплутуючи» заячі сліди, дійшов до краю яру порослого кущами, як раптом побачив, що дві собаки вирішили підкрастися до нього знизу і атакувати разом з іншими членами зграї, які зайняли позицію за деревами, позаду Сергія. Прогриміло ще два постріли, двоє «нападників» покотилися вниз. У Сергія в арсеналі тільки 3 набої, а хижаків явно більше. В цей час йому спало на думку таке: 2 патрони витратити на свій захист, а якщо і це не допоможе, то останній залишити для себе: він не міг змиритися з тим, що його беззахисного будуть роздирати на шматки пси, які залишилися ще живими. Але через якусь мить прийшло розумніше рішення: 3 – й, останній набій він неодмінно випустить по своїм «кривдникам», а потім вже з мисливським ножем буде різати до останнього подиху цю знахабнілу дику зграю.
     Собаки нарешті збагнули, що їм не по зубах така здобич і вимушені були залишити «поле бою».
     Так і скінчився виграшем для Сергія цей «мисливський» двобій. Зайців не вполював, але, дякуючи Богові, залишився живим та неушкодженим.
       Вдома на нього чекала дружина з дітьми. Почувши розповідь батька та чоловіка вони стали його благати, щоб на наступні полювання він брав з собою обов’язково повний боєкомплект рушничних набоїв.
       Епілог. Наступного дня Сергій взяв з собою повний патронташ набоїв і пішов знову на те поле, на якому ще вчора вирішувалося його подальша доля. Пройшовши слідами вчорашньої «битви» він знайшов тільки клочки шерсті від 4 - х вбитих ним хижаків, а від залишок тієї страшної зграї і слід простив, мабуть, з’ївши собі подібних, пси вирішили відлежатися десь у теплій скирді соломи до наступного полювання і їх вже не цікавила самотня людина з рушницею.
    PS. Важко собі навіть уявити, а що булоб, якби на шляху цих здичавілих та агресивних псів зустрілися б діти, а не досвідчений мисливець, хто їх тодіб захистив?
                                          Олексій Щербань– вчитель Шевченківського НВК
                                        Глухівського району, Сумської області, Україна.