Реклама на сайте Всі Суми: (0542) 77-04-78 vsisumy@gmail.com

Антиісторичний проект, або Про «родітєлєй» і «радєтєлєй»

Блоги, В'ячеслав Артюх
22 ноября 2011 в 08:57
Стаття про проект пам'ятника осадчому Гарасиму Кондратьєву та московському воєводі Кирилу Арсеньєву


Хочеться висловити свою думку стосовно проблеми, піднятої у статті Григорія Хвостенка «Обережно з історією. Політична запопадливість до добра не доводить» (Сумщина. – 2011. – 2 лютого). Мова йде про доцільність спорудження у Сумах пам’ятника «родітєлям міста» російському воєводі Кирилу Арсеньєву і сумському осадчому (пізніше – полковнику) Гарасиму Кондратьєву.

Ідея про увіковічнення пам’яті засновника Сум Г. Кондратьєва не нова. Пропозиція встановлення пам’ятника чи назва однієї з центральних вулиць на його честь жваво обговорюється як серед краєзнавців та у владних кабінетах, так і серед небайдужих громадян Сум. Але мова завжди йшла про увіковічнення пам’яті саме засновника Сум і саме одного Гарасима Кондратьєва. Ідея ж про дуумвірат з’явилася зовсім недавно. Спочатку цю ідею запропонував зреалізувати під час можливої реконструкції майдану Незалежності білгородський скульптор Анатолій Смєлий (Російська Федерація). Його проект пам’ятника Арсеньєву та Кондратьєву ще у 2005 році зайняв перше місце на Всеросійському конкурсі «Наше Отечество» в номінації «Памятник поколения». А. Смєлий прибувши до Сум сказав, що у 2006 році його ідея не знайшла підтримки у місцевої влади, а «когда же к власти пришел Янукович, что-то начало меняться. Я снова приехал в Сумы, поговорил с Цупро (заступник сумського губернатора Олександр Цупро. Ред.) скульптура его заинтересовала, я пошел к Быкову, и мы с ним сработались. За две недели внесли в проект доработки с учетом исторической темы и представили проект». Проект Смєлого розглядався Сумською міськбудівною радою 11 листопада 2010 року. Можливий майбутній пам’ятник запропоновано було назвати пам’ятником «родітєлям» міста. Вдруге проект пам’ятника парі Арсеньєва та Кондратьєва, тепер уже у виконанні сумського скульптора Богдана Люкляна, міськбудівна рада розглядала 10 лютого 2011 року. Тут запропоновано було винести обговорення проекту на суд громадськості. Що ж власне сталося? Чому раптом декому захотілося зробити засновниками міста Суми відразу двох чоловік – московського воєводу і українського осадчого? Ця ситуація справді потребує якогось пояснення. Далі спробуємо викласти власне бачення проблеми.

Незалежно від того, коли були засновані Суми – у 1652 році, як у відомого українського історика Дмитра Багалія, чи у 1655 році, як зараз офіційно прийнято, але ми точно знаємо, що Арсеньєва воєводою в Суми московський цар призначив у 1 липня 1656 року, а до виконання своїх обов’язків він приступив восени 1956 року. У цей час «Сумин городок» уже існував. «Городок» означає обгороджене місце. Навколо цього городка був викопаний і неглибокий рів. І це основне. Арсеньєв справді керував побудовою у вже існуючому місті справжньої дерев’яної фортеці (яка простояла трохи більше 25 років, а потім згнила) та церкви, після побудови яких на початку 1658 року він був переведений царським урядом на інше місце служби. Таким чином, воєводою у Сумах він пробув трохи більше півтора року. Якщо виходити із звичних смислів словосполучення «засновник міста», то Арсеньєв ніяк не міг бути таким засновником. Заснували місто Суми, як відомо, переселенці із містечка Ставище (тепер районний центр Київської області) очолювані отаманом Гарасимом Кондратьєвим. Автори ідеї дуумвірату мабуть розуміли цю нестиковку з історичною істиною, тому й назвали проект розпливчасто, але дієво – «родітєлям».

Звичайно, пересічний мешканець Сум може сказати: «Ну, не був Арсеньєв засновником Сум, але ж його важливу роль у ранній історії нашого міста заперечити неможливо». Ось тут якраз і потрібно розібратися, бо тут і починається політика, політика пам’яті, яка, як відомо, завжди лише використовує факти минулого для обслуговування певного часткового інтересу в сучасності.

Якщо коротко відповідати на питання, що ж це за такий частковий інтерес, то відповідь може бути такою: це інтерес прихильників націоналістичної доктрини «русского міра». Справа у тому, що останнім часом у тій інформаційній війні, що її Росія веде проти України за формування у свідомості рядових громадян образу несприйняття всього українського в Україні посилилася увага до сфери історичної символіки. Стратегічна мета ідеологів «русского міра» така: потрібно сформувати такий образ минулого України, який би не «працював» на ствердження українських реалій сучасності. Наприклад: «Та в тієї України нічого свого ніколи й не було, й історія у них не своя, а лише провінційна варіант справжньої російської». Звідсіля: а що таке сучасна незалежна Україна? Та це просто випадкове утворення, що не має ніякої причини свого створення в минулому, а значить і перспективи на існування в майбутньому. По-іншому, сучасна Україна – це несерйозно і чим раніше ця нікому не зрозуміла випадковість зникне, тим краще. Зникати ж вона може лише в одному напрямку – злиття з Росією. Якщо ж такий радикальний проект не спрацьовує, тоді у цій інформаційній війні все одно спрацьовує послабленіший варіант: при допомозі ствердження образу випадковості України в сучасності формується критична маса нелояльних до неї її жителів, що, знову ж, робить Україну слабкою ланкою у сучасних геополітичних розкладках. І ось тут і повинні спрацювати правильним чином підібрані маніпуляційні технології, до яких, у нашому випадку, відносяться ті смисли, які вкладаються у проект пам’ятника Арсеньєву і Кондратьєву. Росія завжди присутня в історії Сум. Суми – це наслідок московської причини, тобто волі царя-батюшки і його вірного воєводи. І всі жителі і гості Сум дивлячись на цей пам’ятник повинні чітко саме це розуміти.

Я хочу, щоб мене правильно зрозуміли: я зовсім не проти визнання історичної правди. А саме: важливості ролі фігури воєводи Арсеньєва в початковій історії Сум. І з точки зору тієї самої історичної правди пам'ять про Арсеньєва можна було б закріпити в одній із назв вулиць, що розміщувалася десь недалеко від вулиці Кондратьєва. Але мова зв’язку з пам’ятником, як зрозуміло, іде зовсім про інше. Пам’ятник Кондратьєву та Арсеньєву та ще поставлений на майдані Незалежності стає ЦЕНТРАЛЬНИМ символом нашого міста. І смисли цього символу чітко вказують на початкову залежність, несамодостатність, неповноцінність нашої історії.

Не дивно, що перший варіант проекту пам’ятника прийшов до нас із Росії. Свої б до такого не додумалися. Хоча потім, як і завжди в історії України чи Сум, знайшлися і місцеві прихильники цієї ідеї – «землячки», як називав таких Т. Шевченко. Як же без них. Це наше майже родове. Тому на тому останньому засіданні містобудівної ради ще один проект пам’ятника двом «родітєлям» був поданий сумським історичним клубом імені Булатовича. Отже, на рівні політики ось і так ще можна з минулим «працювати».

Наприкінці ще раз хочу підкреслити, що потрібно розрізняти історичну правду яка сприймає минуле таким як «воно було само по собі», безвідносно до інтересів сьогодення і політику історичної пам’яті, як якраз і використовує факти минулого для ствердження певного локального інтересу в сьогоденні. У нашому випадку – російського інтересу. Перетворення постаті Арсеньєва у центральну фігуру в історії Сум не відповідає ні історичній істині, ні політичним потребам ствердження самодостатнього образу сумської історії, що випливає із об’єктивного існування в сьогоденні самостійної української нації та її держави.

 

Сумщина. – 2011. – №28–29 (11 березня)

0
Комментариев
2
Просмотров
2146
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Комментарии

Нельзя позволить поставить памятник российскому воеводе Арсеньеву

"а «когда же к власти пришел Янукович, что-то начало меняться. Я снова приехал в Сумы, поговорил с Цупро (заступник сумського губернатора Олександр Цупро. – Ред.) скульптура его заинтересовала, я пошел к Быкову, и мы с ним сработались. За две недели внесли в проект доработки с учетом исторической темы и представили проект»."

"ВОТ ГДЄ СОБАКА ПОРИЛАСЬ" - сказав якось Горбачов... І чхати, перепрошую, вони хотіли на думку істориків, громадськості, зрештою...