Реклама на сайте Всі Суми: (0542) 77-04-78 vsisumy@gmail.com

ЮРІЙ ПЛЮЩЕНКО: Королева Вій (Війни)

Сумщина творческая. Культура и искусство
Андрей Поляков 13 ноября 2020 в 12:36
На мальовничій місцині, по якій чергувалися гаї та галявини, декілька дітей збирали гриби. Це відбувалося в одній із країн, по якій вже пронеслися вихори від віяла королеви Вій, дещо обчухравши чарівність природи. Однак дітвору ця обставина не особливо турбувала. Їм все-одно було весело, тим паче, що грибів цього року вродило дуже багато.
Але однин із хлопчаків на ім’я Коріандр почувався якось непевно – йому ввесь час здавалося, що за ним та його друзями хтось слідкує. Щоб спробувати з’ясувати причину свого стурбування, він забрався на один з пагорбів, оглянув місцевість, і раптом побачив кількох чоловіків, які кралися долиною. Незнайомці були грізні на вигляд і дуже не сподобалися Коріандру. Попереду кульгав на праву ногу, розмахуючи правицею, на якій замість кисті був сталевий крюк, ішов чоловік, одягнений у смішний мундир та взутий у високі ботфорти; його голову покривав чудернацький, трикутної форми, убір. За ним, озираючи довкілля правим оком (ліве око покривала чорна пов’язка), сторожко ступав чоловік, одягнений у коротку куртку; голова його була обв’язана чорною хусткою вузлом назад. Могутній торс третього ходака, обтягувала полосата тільняшка, а на голові не було нічого, навіть волосся. Лисина виблискувала на сонці так, що в якусь мить промінь, відбитий від неї, мало не засліпив очі Коріандру. З-за кущів, звідки показалася ця трійця почали з’являтися все нові і нові незнайомці. Їхні обличчя були похмурі та злі, а в очах виблискували хижі вогники. Хлопець, який з тривогою спостерігав за рухом підозрілого загону, помітив, що чоловіки озброєні: у кожного за плечем висіла рушниця, а при боці був або пістоль, або шабля чи великий ніж.
Все нові озброєні незнайомці продовжували з’являтися з-за кущів, і це так налякало Коріандра, що він на деякий час завмер. Але збагнувши, що ці заброди можуть виявитися небезпечними для жителів селища, хлопець швидко помчав до своїх друзів, щоб розповісти їм про виявлених прибульців та порадитися, як бути далі. Якомога тихіше, щоб не привернути до себе уваги прибульців, Коріандр зібрав малечу і розповів про появу незнайомців. Дітвора була здивована і трохи налякана, але хтось пригадав розповіді про лихих піратів, які нападають на мирні країни. Потім вони грабують народ і віддають жителів країни під владу королеви Вій.
– Напевно, це вони, – подав думку Коріандр. – Треба попередити селян.
– Обов’язково, – погодився його товариш на ім’я Кріп. – Але чи встигнемо?
– Якби їх затримати! – запропонував хтось із дітей.
– Думка правильна, але як затримати озброєних дядьків? – зітхнув Коріандр.
– Доки будемо думати, – ці дядьки дійдуть до міста! – скоромовкою мовив Кріп. – Ви біжіть додому, розкажіть про небезпеку, – наказав він дітворі, – а ми з Коріандром рушимо напереріз розбійникам. Може на місці придумаємо, як їх затримати.
Часу на роздуми не було. Дітвора щодуху помчала до міста, а Коріандр з товаришем поспішили до долини, по якій пересувалися пірати-розбійники. З-за кущів хлопці побачили, що ворожий загін зупинився на привал і в малих з’явилося дещо часу на прийняття рішення. Пірати розвели багаття і почали смажити на вогні м’ясо. Доки воно смажилося, вояки заходилися пити ром, хвалитися розбійницькими подвигами та сваритися.
– Це вже третя країна, яку ми загарбаємо, – крекчучи після випитого келиха, хвалькувато заявив капітан Гордіньйо.
– Ні, четверта, – заперечив старпом Пиханьйо.
– Брешеш! – гаркнув на нього капітан. – Ти рахувати не вмієш.
– Це ви не вмієте рахувати, сеньйоре капітане! – миттю огризнувся старпом.
– Не сперечайтеся, – поблажливо мовив боцман Гнобіньйо. – Головне, що ми вже вчетверте награбуємо багатства.
– Та втретє ж! – геть розгнівався капітан.
Пірати продовжували пити та сперечатися, а хлопці, зрозумівши, що вояки королеви Вій побудуть на привалі не менше години, почали нараду.
– Впоперек дороги на місто протікає річка, – міркував уголос Коріандр. – Пам’ятаєте, униз по течії є вузьке місце між скелями?
– Ти гадаєш, русло можна чимось перекрити? – підхопив думку Кріп. – Тоді ріка розіллється і вода заллє місток та перекриє дорогу!
– Так, і це безперечно затримає піратів, – підтвердив Коріандр. – Я навіть знаю, що на скелі лежить достатньо великий камінь, щоб русло перекрити. Ось би тільки зіштовхнути його вниз!
– Біжімо туди! – рішуче мовив Кріп і хлопці побігли до скелі.
На щастя, все, на що вони сподівалися, підтвердилося. Дві скелі стискали русло ріки, а на одній з них звисав над водою камінь. Досить було зіштовхнути його вниз – і течія буде перекрита. Але чи вистачить сили у хлопчаків, щоб скинути вниз важку брилу?!
– Дві ломаки – і ми справимося! – подав думку Коріандр.
– Знайдемо. У гаю багато гілок, які наламало вітром, – пообіцяв Кріп.
І справді, хлопці досить швидко знайшли по підходящій гілці, залізли на скелю і підступили до кам’яної брили. Вона виявилася досить важкою і малим довелося довгенько крехтіти, доки камінь не зірвався зі скелі і не шубовснув у воду. Русло було перекрите, і вода почала підніматися вгору та заливати долину.
– Ура! – вигукнули зраділі хлопці, але відразу ж похопилися – ще розбійники почують!
– Що тепер? – запитав Кріп.
– Давай-но почекаємо тут, на скелі, – запропонував Коріандр. – А тим часом назбираємо каміння. З пращою давно управлявся?
Доки наші друзі втілювали в життя свій план, пірати насмажили м’яса і почали його жадібно їсти, припиваючи ромом. Поївши, вони загорланили свою піратську пісню.
Любо-мило в буревій,
Піджени нам, вітре, шторм.
Абордаж, короткий бій,
Нам скарби, акулам – корм…
Наспівавшись, розбійники повалилися спати і хтозна скільки б вони відпочивали, коли б не сталося того, на що поклали надію Коріандр та Кріп. Раптом багаття, на якому смажилося м’ясо, зашипіло і погасло. Це вода від перекритої ріки, розлившись по долині, залила вогонь. Поширюючись по долині, вона підібралася і до декотрих зі сплячих піратів.
– Ой! – заволав Гордіньйо, схопившись на ноги. – Вода! Я боюся води!
– Чому це, капітане? – запитав, підвівши голову, старпом Пиханьйо.
– Тому, що ця вода прісна! – пояснив Гордіньйо, тремтячи від переляку. – Я не боюсь тільки морської води, бо вона солона і хоча б чимось пахне.
– І справді вода, – прокинувшись, здивувався боцман Гнобіньйо. – Звідки тут вода?
– Краще рятуйте зброю! – гукнув один із піратів. – Заллє водою – чим воювати будете?
Всі розбійники схопилися на ноги, вхопивши в руки зброю.
– Що робити?! Куди діватися?! – знову заволав капітан, гидливо топчучись на місці, коли вода піднялася вище. – Якщо вона буде підніматися, то, чого доброго, набереться у ботфорти! Як я продовжу похід?
– Мовчки, – порадив старпом, озираючи довкілля правим оком та поправляючи на голові чорну хустку. – Гадаю, капітане, пора рушати.
Тим часом вода перестала прибувати, бо, піднявшись, почала переливатися через камінь, яким хлопчаки перекрили русло. Але місток уже встиг опинитися під водою. Просування в таких умовах виявився складним.
– Я бачу стежку, що пролягає через скелі! – вигукнув боцман, блиснувши лисиною. – Можемо піднятися і пошукати сухий шлях.
Пірати схвально загули і загін рушив угору. Але щойно вояки почали підйом, як згори на них полетів камінь, а за ним – інший. Перша каменюка збила триух з голови капітана, інша потрапила в лисину боцмана і на ній відразу вискочила величезна ґуля. Каміння і далі продовжувало летіти в бік оторопілих від несподіванки розбійників.
Звісно, це наші друзі вступили в бій з піратами у такий спосіб. Кожен вийняв зі своїх штанів пасок і тепер користувався ним, як пращою. Назбиравши достатньо каміння, Коріандр і Кріп метали їх у бік непрошених заброд і цим примусили їх ховатися, де доведеться.
– Мій триух! Він полетів у воду! – в паніці крикнув капітан. – Як тепер мені керувати боєм?!
– Ой-ой, боляче! – горланив Гнобіньйо, ухопившись за ґулю.
Інші постраждалі розбійники теж кричали від болю, ухопившись хто за розбитого носа, хто за підбите око, хто за ґулю на лобі. Слід зазначити, що хлопці метали каміння з пращі досить влучно, бо заздалегідь навчилися цьому. Адже слухи про війну поширювалися і малеча розуміла, що рано чи пізно воювати з загарбниками доведеться. А якою зброєю могли вести бій хлопчаки? Ось і придумали – пращою.
Таким чином, мета хлопців затримати піратів була досягнута. Але чи надовго? Звісно, у двох малих сміливців, попри їхню хоробрість та навички у володінні пращою, навряд чи стане сили і можливостей воювати з великим загоном озброєних вояків. А ті за кілька хвилин оговталися і розпочали стрільбу зі своїх рушниць. Спершу стрільба була хаотичною, але невдовзі розбійники примітили, звідки летить каміння, і почали стріляти прицільно. Вогонь був такий щільний, що годі було й голову висунути з-за укриття, не те, щоб розмахнутися пращою. Після такої ворожої контратаки нашим друзям лишалося тільки відступати. Ховаючись за дерева та кущі, що росли на скелі, малі вояки подалися додому, в бік міста.
Пірати піднялися на скелю і, нікого там не зустрівши, рушили до міста, дивуючись несподіваному нападу та лаючи нападників, яких їм і в очі не довелося побачити.
Тим часом жителі міста, попереджені дітьми, готувалися до оборони. Всі вони добре усвідомлювали, яка небезпека на них чатує. Адже військо, яке рухалося на місто, досі не зазнало жодної поразки, завжди перемагаючи у загарбницьких війнах, які вели проти сусідніх з Віхолою країн. Крім того, ми пам’ятаємо і про чаклунське віяло, яким королева Вій здіймала люті вітри, що утворювали злодійські вихори-смерчі. А вони призводили до міжусобної ворожнечі. Жителям країни, на яку цього разу напали пірати, теж не вдалося донедавна уникнути ні сварок, ні суперечок, ні братовбивчої війни через ці вихори-смерчі. Міжусобиця наробила великої шкоди країні, але жахливішою була сама ворожнеча, що лишалася поміж людей. Саме вона обезкровила державу і ускладнила згуртованість народу для відсічі агресору.
Але цього разу жителі міста, вислухавши дітей, які повідомили про піратів, подолали взаємну ворожість і зібралися на збори, щоб обговорити підготовку до зустрічі з розбійниками.
– Давайте споруджувати барикади, щоб з-за них вести вогонь по піратах, – запропонував найстарший і наймудріший із громади пан Гарбуз.
– Рушниць замало, – поскаржився хтось із натовпу.
– І часу на спорудження барикад не вистачить, – засумнівався інший скептик.
– На що ж нам лишається сподіватися, як не на свої сили? – запитав скептиків старий мудрець. – Чи ви збираєтеся в полон?
– Вірно мовить пан Гарбуз, – погодився народ. – Будемо битися!
– То ж не втрачаймо дарма часу, та приступимо до справи, – підсумував старий ватажок. – Берімо зброю, яка в кого є, – і виходимо за місто.
Чоловіки і навіть частина жінок, озброєні, хто чим, вийшли за межі міста і почали споруджувати барикаду. Але часу на спорудження такого серйозного об’єкту вже не було – пірати наближалися. Уже видно було їхні загрозливого вигляду обличчя і взяті навпереваги рушниці, готові вистрілити в  будь-яку мить. Попереду кульгаючи на праву ногу, розмахуючи правицею, на якій замість кисті був сталевий крюк, ішов капітан Гордіньйо, поруч нього, зиркаючи на міщан правим оком (ліве, як ми знаємо, покривала чорна пов’язка), сторожко ступав боцман Пиханьйо, одягнений у коротку куртку. Не відставав від них і боцман Гнобіньйо у своїй полосатій тільняшці. За цією трійцею сунула орда піратів, від погляду на яких у жителів міста завмирали серця. Але, як би не було, загарбникам слід було дати відсіч.
Захисники, в яких була стрілецька зброя, залягли за тим укриттям, яке встигли спорудити, а решта пішла в оточення, щоб зав’язати бій з розбійниками з флангів і відволікти їх від наступу на місто. Цей план, можливо, був і непоганий, але сили були нерівними – піратів було більше і вони були краще озброєними.
Невдовзі зав’язався бій. Залунали постріли з рушниць, почулися крики поранених, місце бою окутало пороховим димом.
Коріандр і Кріп, які втекли від розбійників, теж не забарилися вступити у сутичку. Приховуючись за деревами та кущами, вони, як і нещодавно, заходилися закидати піратів камінням із пращ. Решта дітлахів, яким, звісно, не сиділося вдома в такий критичний час, перехопивши винахід друзів, теж приєдналися до них, і в загарбників каміння посипалося градом. З боку нападників почастішали крики болю.
У якусь хвилину відважні захисники, які демонстрували в бою приклади хоробрості, вже гадали, що відіб’ють атаку розбійників, але перевага піратів далася взнаки. Надвечір барикада була ними взята, а оборонці захоплені в полон. Місто було пограбоване, а пожежі, які влаштували загарбники, палали всю ніч. Постільки головне місто держави було завойоване, загарбання всієї країни було лише справою часу. Адже прості селяни не могли чинити розбійникам серйозного опору, тому невдовзі війна закінчилася повною перемогою піратів. А влада над нею перейшла до рук королеви Вій. Подібним чином були захоплені усі сусідні з Віхолою країни. Крім, як ми знаємо, Весландії. Яким чином цій державі вдалося встояти, ми скоро дізнаємося.

 
1
Комментариев
0
Просмотров
438
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.