Казки та оповідання про осінь

Тричиков Николай
Тричиков Николай 15 июля 2021 в 10:09
Казки та оповідання про осінь

Казки та оповідання про осінь


Осінь – прекрасний час року, коли листя дерев фарбуються в золотисті кольори, ліс покривається в багряні, червоні, жовті та коричневі фарби. Все частіше сонячні дні змінює тривалий дощ – перехід до зими.

“Борсуки” – оповідання Володимир Пархоменко


Старий яр довгими язиками висунувся в поле. Віддалік на відкритому місці якісь невисокі зарості. Що ж воно таке? Підійшовши ближче, бачимо: заростями здавались вершини високих дубів, стовбури яких зникали десь у глибині яру.

Осінньої пори цей лісовий острівець дуже барвистий. Полум’яніють плоди калини, шипшини, глоду, барбарису. Рясніє припудрений синій терен. На одному із схилів цього яру влаштували своє житло борсуки.
Ось з десяток ходів. Біля них купки землі. Багато кубометрів її довелось викинути звірам! Вони щороку розширювали і подовжували свої нори, і поступово тут утворилося своєрідне кількаповерхове підземне містечко.

Складним лабіринтом його хазяї добираються до центральної спальні. Вона знаходиться на глибині 4—5 метрів. Біля одного з численних віднірків нагорнуто чималу купу опалого листя. Це борсуки, готуючись до зими, принесли вночі підстилку і не встигли всю її занести до нори.

Побачити в лісі борсуків важко: вдень вони сплять у норі, а на полювання виходять тільки коли стемніє. Не висовуючи голови, звір довго сидить біля входу, прислухається, чи все спокійно на поверхні. Упевнившись, що загрози нема, він вирушає на пошуки їжі.

Борсук нерозбірливий щодо їжі. Плигне перед носом жаба — з’їсть, натрапить на осине гніздо — поласує і мешканцями, і всією будівлею. Не пропустить він на своєму шляху ні миші, ні слимака, ні черв’яка, ні пташиного гнізда. Восени борсук їсть плоди диких яблунь, груш, різні ягоди. На ситих осінніх харчах звір нагулює близько 6 кілограмів жиру. Це запас на зиму. Потім борсуки чистять нори, вистилають спальню листям і мохом. А коли настають морози, залазять у нори, засипають ходи землею і сплять до весни.
Проте сон борсуків не такий міцний, як, наприклад, у ховрахів. Під час тривалої відлиги вони іноді виходять на поверхню.

Тіло борсука широке, незграбне: на короткій шиї— маленька голова з характерними чорними і білими смугами. На пальцях лап — міцні кігті.

Серед усіх наших звірів, що живуть по норах, борсуки найзавзятіші землериї. Норами цих звірів часто користуються лисиці. Буває, що в їхнє містечко на зимовий сон залазять і єнотовидні собаки.

“Ліс восени” – оповідання Соколов-Микитов


Красивий і сумний російський ліс в ранні осінні дні. Повільно кружляючи в повітрі, падають і падають з беріз легкі, невагомі жовті листя. Від дерева до дерева простяглися тонкі сріблясті нитки легкої павутини. Ще цвітуть пізні осінні квіти.
Прозоре і чисте повітря. Прозора вода в лісових канавах і струмках. Кожен камінчик на дні видно.

Тихо в осінньому лісі. Лише шелестить під ногами опале листя. Іноді тонко просвистит рябчик. І від цього тиша ще слышнее.

Легко дихається в осінньому лісі. І довго не хочеться йти з нього. Добре в осінньому квітчастій лісі… Але щось сумне, прощальне чується і бачиться в ньому.

Казка – Чи далеко до осені


Лелека живе на старому в’язі. З лелечихою і лелеченятами. Прибігають до в’яза Тарасик, і Гриць, і Миколка, й Тетянка.
Витанцьовують під в’язом і гукають:
— Лелеко, лелеко, до осені далеко?
Лелека, нагнувши дзьобату голову, незмигливо дивиться на дітей. А потім починає клекотати.
Про що він клекоче? Спробуй розбери.
Лелека і лелечиха враз знімаються і летять на луги, до Десни. Лелеченята топчуться в гнізді, перебирають цибатими ногами, але злетіти не наважуються.
— Лелеко, лелеко, до осені далеко? — знову прибігають до в’яза діти.
Лелека й лелечиха заклопотані. їм ніколи відповідати. Вони щось говорять до своїх лелеченят, а потім беруться штовхати їх на край гнізда.
— Ой, вони ж розіб’ються! — злякано шепоче Тетянка.
— У них же крила є! — заспокоює її Тарасик.

Лелечата, неохоче відірвавшися від гнізда, злинають у небо. Плавно летять над садом, над городами, туди, де голубіє річка. А за ними — старі лелеки.
Діти полегшено зітхають і весело галасують.
Ідуть дні за днями. На зеленому човні пропливає літо.
— Лелеко, лелеко, до осені далеко? — виспівують під в’язом Тарасик, Гриць, і Миколка, й Тетянка.
Тиша. У гнізді порожньо. З в’яза зривається жовтий листочок кружеляючи в повітрі, поволі опускається на землю.

Джерело - https://gumoreska.in.ua/vsi-kazky/kazky-ta-opovidannya-pro-osin/

 
0
Комментариев
0
Просмотров
1535
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.