«Будівничий собору наших душ» /100 років з дня народження Олеся Гончара/

СУМСЬКА ОУНБ ВІДДІЛ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ
СУМСЬКА ОУНБ ВІДДІЛ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ 21 марта 2018 в 11:16
     Олесь Гончар – видатний український письменник, літературний критик, громадський  діяч.    
                  
     
Література Олеся Гончара - про головнi досягнення й суперечностi XX столiття, про основні події в життi украïнського народу, про найважливіше, найактуальніше, найболючіше.       
                                         

     У цьому році ми відзначаємо 100-річчя від дня народження великого  Українця.       
   
     
Пропонуємо хронологічну таблицю Олеся Гончара.                                                                                                                                                                           
3 квітня 1918

Народився в с. Ломівка неподалік Катеринослава (Дніпропетровська).

1921

Після смерті матері, із Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області.

1927-1933

Навчання в школі, був записаний як Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері).

1933-1937

Навчався в Харківському технікумі журналістики ім. Миколи Островського, після закінчення якого працював учителем у с. Мануйлівка і в Харківській обласній газеті «Ленінська зміна».

1937

Почав публікувати свої твори (оповідання) в виданнях «Літературна газета», «Піонерія», «Комсомолець України», «Молодий більшовик».

1938-1941

Навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету.  За час навчання написані новели «Іван Мостовий», «Черешні цвітуть», «Орлятко», повість «Стокозове поле».

1941

О.Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Був двічі поранений. Писав поезії (видані 1985 р. окремою книгою «Фронтові поезії»). Про свій батальйон написав роман «Людина і зброя», за який був нагороджений державною премією ім. Т. Шевченка.
Нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома  медалями «За  відвагу», медаллю «За оборону Києва».

1945

Повертається після війни в Дніпропетровськ, працює над «Прапороносцями».

1946

Закінчив Дніпропетровський університет 

1946-1948

На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з’явилися всі три частини роману «Прапороносці»: «Альпи»; «Голубий Дунай»; «Злата Прага». Високу оцінку творові, дали тоді Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня. Роман відзначен двома Сталінськими преміями.

1940- 1950

Пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін.), багато в чому суголосних з «Прапороносцями».
Повістi «Микита Братусь» та «Земля гуде» про нескорену полтавчанку.

1951

Збірка оповідань «Південь»

1952

Роман-дилогія «Таврія»

1953

Збірка оповідань «Дорога за хмари»

1955

Повісті «Щоб світився вогник», «Партизанська іскра», «Кіноповість»

1957

Роман «Перекоп»

1958

Збірка оповідань «Чари-комиші»

1959

Збірка оповідань «Маша з Верховини»

1959–1971

Голова правління Спілки письменників України

1959–1986

Секретар правління Спілки письменників СРСР

1960

Роман «Людина і зброя». Отримав Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1962 року.

1963

Роман «Тронка» (отримав Ленінську премію за цей твір).

1964

Збірка оповідань «За мить щастя»

1968

Роман «Собор»

1970

Роман «Циклон», новела «Під далекими соснами»

1972

Книга «Про наше письменство»

1973

Повість «Бригантина»

Від 1973

Голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру.

1974

Новела «Пізнє прозріння»

1976

Роман «Берег любові»

1978

Присуджено звання Героя Соціалістичної Праці, обрано академіком АН  УРСР.

1980

Роман «Твоя зоря», книга нарисів «Письменницькі роздуми»

1984

Роман «Крапля крові» (відзначена премією ім. М. Островського).
 
      

1986-1988

Повісті «Далекі вогнища», «Спогад про океан», збірка оповідань «Далекі багаття»

1991

Книга нарисів «Чим живемо. На шляхах до українського Відродження»

1992-1993

Присвоєно  почесний  ступінь доктора  Альбертського  університету (Канада). У 1993  р. Міжнародний  біографічний  центр  у Кембріджі (Англія) визнав Олеся  Гончара  «Всесвітнім інтелектуалом 1992—1993 років».

14 липня 1995

Помер. Похований на Байковому цвинтарі.

2005

Присвоєно звання Героя України (посмертно).


     Все про життя і творчість письменника – у фондах Сумської ОУНБ.

     
Додаткова інформація на сайтах:

 http://ukrclassic.com.ua/katalog/gg/gonchar-oles/137-oles-gonchar-biografiya
 http://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=46
 https://uk.wikipedia.org/wiki
Гончар_Олесь_Терентійович
 http://www.ukrlit.net/zno/203.html
 https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=605
 http://libgonchar.org/images
 http://m.day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/oles-gonchar-lyudyna-yaka-zmogla-staty-vilnoyu
http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/GONCHAR/gonchar201.dhtml
 http://dovidka.biz.ua/oles-gonchar-hronologichna-tablitsya/


Антонова Світлана,
бібліотекар СОУНБ

 










 
28
Комментариев
0
Просмотров
2738
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.