КІМНАТА ДЛЯ ПЕЧАЛІ – ПЕРЕЖИТИ МОМЕНТИ МИНУЛОГО. Вересень. Заходжу в одну з кімнат по сорочку – називав раніше “кімнатою для мотлоху”. Відчуваю дуже приємний, настояний запах чистих випраних речей (запах “океанського бризу”). Вирішив, що хочу тут полежати, почитати книжку на диванчику, ліг і почав читати, згодом не помітив, як заснув. Чую, хтось ключем відкриває мою квартиру, прийшли люди і починають хазяйнувати у цій кімнаті, якісь діти починають збирати речі, мене теж видно, не розумію, що відбувається, в мене акумулюється лють – я починаю кричати на них, прокидаюся – в квартирі нікого немає. Відразу подумав про магічну функцію кімнати, можливо, мені сняться люди, які тут жили. Цей закарпатський будинок існує понад 80 років – тут жило багато людей, які вже померли, просто переїхали, тут був сміх, кохалися, плакали. Жодний ремонт, оновлення кімнати – не можуть стерти спогади про них, можливо, у цю геометрію простору, як на флешку, записаний величезний відеоархів, до якого, заснувши, можна підключитися – підсвідомо відчути людей, які тут жили.
Чоловік, герой оповідання “Кімната для печалі”, повертається у маленьке провінційне містечко, звідки він родом. Знімає квартиру і відкриває її чудодійну властивість – тут у сні переживати ті моменти, які були в минулому – знову бачить їх, як вживу, описуючи власні спогади. В цьому світла печаль: чоловік не хоче жити без своєї дружини, теперішнє життя його не цікавить, він живе у снах, спогадах, печалі.
БІЛОСНІЖКА СЕРЕД ГАЗОВИХ КАМЕР. Крім написання, перекладаю твори з польської, сербської, хорватської, англійської українською мовою. Вразила книга польської письменниці й репортерки Лідії Осталовської “Акварелі” – реальна історія про дівчинку-художницю Діну Готлібову з чеського міста Брна, яка потрапила в концтабір Аушвіц. Малюнок Діни зі сцени діснеївського мультфільму “Білосніжка і семеро гномів” на дитячих бараках Аушвіцу захопили німецького доктора Менгеле, який просяяв: ця художниця малюватиме портрети ромів (циганів), яких він убиває в газових камерах. Прочитавши цю історію, ту ніч не міг заснути, бо з очей мені не йшла кольорова Білосніжка. Уже на ранок роздобув електронну адресу Лідії Осталовської й написав про своє бажання перекласти книгу “Акварелі” українською – виявляється, краса таки може врятувати світ. А якщо не світ, то хоча б одну дівчинку, яка пензлем перемогла танки й газові камери. Історію про Діну також розповів у збірнику історій “Саудаде” під назвою “Білосніжка серед газових камер”.
НЕЗВИЧНА ІСТОРІЯ ПРО РОМІВ, ПРО ЯКУ НІХТО НЕ ЗНАЄ. Цікавлюся і досліджую історію ромів. Про них ми майже нічого не знаємо, за всю історію вони пережили багато агресії, їх скрізь гнали. В концтаборі Аушвіц чинили спротив тільки роми, тут їх не вдалося розділити на сектори, поголити, перевдягнути у форму в’язня. Цей народ навіть палив багаття в оточенні колючих дротів Аушвіца.
Знаю незвичну історію – була ромська поетеса, яку дуже шанували за її творчість співвітчизники. Але згодом поетесу вигнали зі спільноти ромів, оскільки вона полетіла в літаку над ними. Ромський звичай каже: “Жінка не може бути згори, це осоромлює їх”. Для них історія – це зло, роми про себе не пишуть, не залишають по собі щоденників, письмових згадок, в них немає родинної історії, ніхто не називає батьків по-батькові. Єдине свідчення про ромів з концтаборів Аушвіца – лише намальовані портрети художниці Діни, ніяких письмових згадок, як у інших постраждалих народів.
САУДАДЕ – ПОРТУГАЛЬСЬКА МЕНТАЛЬНА РИСА. Книга “Саудаде” – шістдесят коротких історій – часом іскрометних, подекуди сумних, почасти автобіографічних, але завжди щирих. Назва має португальське походження. Мореплавці-першовідкривачі пливли в Індію – знали, що здобудуть славу після цієї мандрівки, але в той же час сумували за Батьківщиною, тужили за родичами – там добре, весело, вирує життя, і не знаєш, коли повернешся туди, додому, щоб відчути ці моменти – такий стан душі називали саудаде. В сучасному розумінні саудаде – це коли після пишного обіду (сієсти) лягаєш відпочивати, приємна втома, на вулиці спека – не треба нікуди йти. Почуваєш себе добре, але при цьому ще не заснув, згадуєш про моменти свого життя, які хочеш повторити ще раз.
ГОРОСКОПИ. Ще студентом знайшов підробіток в одній із закарпатських газет. Нічого від мене особливого не вимагалося: переробляв новини з розсилок у статті, підбирав анекдоти до телепрограм, графіки посівних робіт – чорнова робота, навіть було соромно підписуватись власним іменем. Отримав завдання писати гороскопи, щоразу в них намагався напророчити щось позитивне. Гороскопи справляли потужне враження. Сім’я, родичі розхвалювали гороскоп, бо точний завжди, справдиться. Говорив, що газета бере передбачення для гороскопів у відомого астролога. Одного разу хотів піти на риболовлю зі своїм хрещеним батьком, але він зразу відмовлявся, бо робота. За гороскоп він був Близнюк, вирішив я написати у газеті для Близнюків: “У середу й четвер бажано відмовитися від роботи, це допоможе уникнути конфліктної ситуації, яку диктує положення Венера і Сатурна, краще проведіть свій час на природі в спокої. Отримавши свіжий номер, хрещений батько змінив своє рішення. Порибалили ми тоді на славу. Сумління мене не мучило – така вже робота у письменника – писати, навіть якщо йдеться про гороскоп.
Біографія
Андрій Любка (3 грудня 1987, Рига, Латвія) – український поет, перекладач і есеїст. Автор збірок поезій “Вісім місяців шизофренії” (2007), “ТЕРОРИЗМ” (2008), “Сорок баксів плюс чайові”, книжки прози “КІЛЕР. Збірка історій” (2012, ЛА “Піраміда”, Львів), книжки есеїв і колонок “Спати з жінками” (2014, Meridian Czernowitz і “Книги-ХХІ”), роману “Карбід” (2015, фіналіст конкурсу “Книга року Бі-Бі-Сі”) та збірки оповідань “Кімната для печалі” (2016, Meridian Czernowitz).