на самоті

Сумщина творческая. Культура и искусство
Світлана Петренко 10 апреля 2016 в 06:02
На самоті із вітром край дороги
Я говорила про життя.
Знесилена шукала допомоги,
Бо почувалась, як дитя.

Чому це так сама не не розуміла.
Чому так швидко вибилась із сил.
Я пташкою у небо полетіла б,
Та не розправити недужих крил.

Мій голос вже давно не солов' їний,
А так собі: ширшавий , та пустий.
Посеред літа вкрив дерева іній,
Навис над сонечком туман густий

Лиш дві сльози, два голубих озерця - 
Єдине чисте у моїх руках.
О, вітер милий, не засип їх перцем,
Не воруши всі спогади в думках.

На самоті із вітром, край дороги
Немов прозріла: це хіба життя
Просити щосекунди допомоги,
Якщо в невдачах винна тільки я?

Зберу всі сльози і зроблю намисто,
Нехай виблискує немов бурштин,
Ще й замішу сьгодні свіже тісто
І не дозволю ставити у тінь.



 
0
Комментариев
0
Просмотров
868
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.