Реклама на сайте Всі Суми: (0542) 77-04-78 vsisumy@gmail.com

Дзеркало

Сумщина творческая. Культура и искусство
Владимир Коваленко 26 декабря 2011 в 19:56
Старі речі багато чого бачили і багато про що можуть розповісти. Напевно тому літні люди більш за все цінують саме їх, як і цей дідусь. Старовинні дрібнички були всім, що лишилося у його довгому житті. Збирав він їх повсюди: на смітниках, по сусідах, чи на вулиці – брав до себе у флігель, як міг відчищав і реставрував, милуючись власним вмінням і химерним блиском «відновлених» речей. Потім – звичайний цикл: блошиний ринок, пошук чогось новенького, реставрація, милування і…
Трав’яний чай з медом, лампа на маленькому столику, свіжа газета і перемотані ниткою окуляри. За вікном підвивав вітер, пробиваючись крізь потріскане скло в кімнатку. Стара пічка-буржуйка як могла зігрівала літнього чоловіка.
Пауза.
Ліжко жалісно скрипнуло, коли дід умостився в ньому. Довго не міг заснути. Нарешті заспокоївся. Старовинний годинник рівно стукав, відраховуючи нікому не потрібну відстань, але, помітивши що «господар» спить, - притих.
Ніч – пора, коли оживають людські мрії, час зупиняється та відбуваються усілякі дива.
Балерина: Вибачте, а з вами можна поговорити?
Оповідач: Сором’язливо запитала фарфорова балерина у старого дзеркала. Вона зіскочила з п’єдесталу і підбігла до нього щоб краще себе роздивитися. Але Дзеркало мовчало.
Балерина: Ви що, не вмієте говорити?
Оповідач: Обережно поцікавилась вона.
Дзеркало: Чому, вмію.
Оповідач: Низьким приємним голосом відповіло Дзеркало.
Балерина: То чому ж мовчите?
Дзеркало: А про що мені говорити?
Балерина (невпевнено): Ну, не знаю… Просто всі ж про щось говорять.
Дзеркало: Ось бачите, коли й ви не знаєте, про що говорити, то я напевно не знаю. А кидатися просто так словами – не люблю. Сумно.
Оповідач: Балерина замислилась. Коли б вона була живою, то почервоніла б, а так…
Балерина: То може ми познайомимось?
Дзеркало: Давайте. Чому б і ні?
Балерина: Я – Мішель, а вас як звати?
Дзеркало: Дуже приємно, Дзеркало.
Балерина: Як, Дзеркало? А ім’я? Яке ваше ім’я?
Дзеркало: А навіщо воно?
Балерина (розгублено): Ну як? Усі ж мають своє ім‘я. Хоч я тут і нещодавно, але ж наш дідусь встиг назвати і мене…
Дзеркало: Так, напевно… Але я своє забуло. Та й, взагалі, скільки живу - все ніяк не можу зрозуміти необхідності в ньому. Добре, хоч би воно передавало справжню сутність названого. Ні – просто гра непотрібних слів. Вибачте, але я все життя відбивало те, що є насправді, хоча ні, брешу… Чомусь, коли хто дивиться у мене, замість правої сторони бачить ліву.
Балерина: Ви так говорите. Ви такі мудрі?!
Дзеркало: Ну що ви… Я – лише старе Дзеркало. Моє кредо – відображати сутність речей, які потрапляють у коло мого бачення.
Балерина: Цікаво... Ви, мабуть, стільки бачили?..
Дзеркало: Так, що-що, а побачити мені довелось… І графський палац з мармуровими сходами та важкими гобеленами. І маленьку дівчинку-графиню, яка підбігала до мене кожного ранку і посміхалася щербатим ротиком. Її перший бал, її чоловіка. Пригадую, як вона стала мамою і те, як посивіло її волосся. Згадую і найстрашніший день свого життя, коли вона наказала накрити мене сукниною і віднести на темне горище. А далі – ще гірше. Я вважало, що із часом смаки людей стають дедалі кращими, а речі набувають більшої елегантності. Помилялося. Мій новий господар, і сам був «темним», і кімната не відрізнялася привабливістю: крива шафа та побитий стіл. Жив він чомусь у робочому кабінеті. Пригадую, як трусилися його руки, коли він голився, як не міг дивитися на своє відображення. Темні думки читалися на його обличчі. Одного разу не витримав і приставив якусь залізяку собі до голови. Потім так бемкнуло, я ледь не тріснуло… Знову комірка, павутиння… миші. Не знаю, скільки я там пролежало, але прибігли якісь люди в сірому і забрали мене разом з іншими речами. Стукіт, темрява і постійне відчуття страху. Потім я потрапило до світлої просторої кімнати. Багато людей, за мною доглядають… Але з часом минуло і це. Людей стало зовсім мало і мене відправили на торги… Нова оселя. Тепла і гарна, та все ж – не графський палац. Смаку не вистачає… Господар і господиня, яких я майже не бачило, маля і Нянька, яка його частенько лупцювала, стоячи переді мною. Дитинча плакало кожного разу, як бачило мене. Пам’ятаю, як Нянька виправдовувалася перед господинею, як звертала все на мене: мовляв, дзеркало старе, погана «енергетика». Згадувала якийсь «ен-уй», радила покликати «екстрасенса»… Так я опинилося на смітнику, де мене і знайшов наш старий.
А ви, я бачу, ще зовсім молода і дуже хвилюєтесь через усе?
Оповідач: Балерина мовчала, лише непомітно кивнула.
Дзеркало: А для мене вік більше не має значення. Я його просто не помічаю.
Балерина: Добре, що хоч зараз ми маємо домівку і дідусь піклується про нас… - обережно зауважила Балерина.
Дзеркало: О-о, повірте мені, немає нічого більш перебірливого і невдячного, ніж люди. Їхні смаки змінюються, а ми..? А ми – усього лише речі.
Особисто я не боюся загинути. Іноді мені здається, що я живу значно довше, ніж слід. За роки, проведені біля людей, я почало й міркувати їхніми думками. І темнішаю зовсім не від часу, а саме від них, від людських думок…
Люди – дивні істоти. Вони створюють нас, продають, ламають, викидають, а потім знову виготовляють і ремонтують, вважаючи, що саме Вони Наші господарі і саме Вони Нас обирають… Так! Але людський вік недовгий, а пам’ять – ще коротша. Натомість МИ пам’ятаємо все! Що того людського життя? Воно як свічка – займається жваво, горіти намагається яскравіше, а коли догорає – старається ледь тліти, щоб прожити хоч на мить довше. А ми за всім цим спостерігаємо…
Оповідач: Старий ворухнувся. За вікном світало. Годинник на стіні мірно відстукував час, а всі речі покоїлися на своїх місцях. Починався новий звичайний день.
 

 
24
Комментариев
2
Просмотров
3251
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Комментарии

Ух ты! Интересно! Особенно история маленькой графини - вся жизнь в паре предложений... Сразу ощущается быстротечность времени.
Спасибо! Заставил задуматься...

Интересная "зеркальная" история получилась! Володя, с Новым годом! Желаю вдохновения!!!