Оповідання Ми переживаємо великі та малі світові трагедії, коли гинуть по волі людини цілі народи. Ми проклинаємо чи звеличуємо винуватця. Ставимо йому пам'ятники або виносимо з Мавзолею. Ми завжди шукаємо винного. Одного, головного - винного у загибелі багатьох. Існують світові війни, революції, повстання, що стали переломом епохи. Але є інша війна, невидима, щоденна. Про неї не складаються поеми, пісні, легенди. Вона не має винуватця, але має жертви. Точніше, винуватець є, але його не проклинають. На нього сподіваються. Він – творець цієї війни. Не на життя, а на смерть. Заради життя. Він - творець життя та смерті. А починається війна і закінчується не на полях битви, не в палацах, не на площах. А в темному, затишному, теплому місці – у материнській утробі. Тільки повитухам та акушерам відомо, скільки породіль вмирає під час пологів. І немовлят. Або ще в утробі. Скільки патологій. Позаматкових. Скільки породіль вмирає з невідомих причин. Скільки божої тварі народжується з каліцтвами, невиліковними хворобами. Скільки часу і як страждає породілля. Скільки страждає на післяпологову депресію. Скільки жінок помирає через численні пологи. Цю війну не оспівають поети та композитори. Тому що це їм не під силу. Це війна бога із собою.