Свято в Тарасівці

Блоги, Геннадій Іванущенко
05 июля 2011 в 09:09
Тарасівка... Назва поселення не потребує коментарів – одразу зрозуміло, хто там живе. Тарасівок у світі багато. Тільки Вікіпедія нараховує 80 у 22 областях України.
Проте за Тарасівку у Великій Британії (графство Дербішир) інформації обмаль. Між тим, ще у 1950-х роках українська громада в Англії придбала тут землю. В документах 50-х років часто фігурує Стрілецький клуб «Січ» у Тарасівці. Пізніше ця мальовнича місцевість стала приймати різноманітні урочистості, зустрічі, табори Спілки Української Молоді, спортивні змагання. Працею і коштом українців (а кожна наша родина тут у різні пожертви щороку вкладає бл. 1000 фунтів) потенціал молодіжного центру зростав. Нині оселя СУМ у Великій Британії «Тарасівка» – це розвинена інфраструктура з господарськими спорудами, технікою, будинками та спортивними майданчиками. У центрі – каплиця імені князів Володимира і Ольги. Чуття єдиної родини помітно у всьому: в символічній могилі борцям за волю України, в спілкуванні кількох поколінь українських громадських діячів, учителів, священиків, інженерів, аудиторів, політиків, адвокатів, лікарів, фахівців інших професій – вихованих СУМом і навіть у рядах тополь – дбайливо посаджених по контуру центральної частини оселі.
Цього року до Тарасівки на Крайовий Здвиг Спілки Української Молоді 2 липня зібралося більше 3 тисяч учасників з усієї Британії. Урочистості відкрив Голова Крайової Управи СУМу Богдан Прихідний. Була відправлена молитва. Виступаючі, звертаючись їз привітаннями, відзначали важливу роль молоді в усіх заходах світового українства -  поширенні правди про визвольну боротьбу народу та його славних синів: Міхновсього, Коновальця, Бандери, вояків  армії УНР та УПА, донесенні світу інформації про Голодомор 1932-1933 років, а також відзначення 70-ліття Акту Відновлення Української Держави, проголошеного 30 червня 1941 року у Львові. Та головне – СУМівське виховання не дасть забути своє походження, не дозволить стати перекотиполем на чужій землі, привчить до жертовної праці в ім’я України.
Останні приготування перед підняттям прапора. І в ясне, погоже небо злетіла пісня:

Вгору прапори слухай наказ:
Де б не прийшлося нам жити,
Більшого щастя немаєдля нас
Як Україні служити!
 
Гартуйсь! Гартуйся! Зміно молода!
Гуде земля від нашої ходи!
Солод-солодка у Дніпрі вода
Ми нап'ємось Дніпрової води...
 
Тут, далеко від України, слова цієї пісні проймають особливо. І недарма... Адже текст гімну СУМнаписаний у 1964 році відомим письменником, публіцистом та поетом, уродженцем с. Вовківці Роменського району на Сумщині та учасником підпілля ОУН в рідному країЛеонідом Полтавою.Натой час він був головним редактором сумівського журналу "Крилаті". Музику до тексту Л.Полтави "Вгору прапори" уклав П.Білецький.До речі, довгі роки ЦК СУМу очолював теж роменчанин Олекса Калиник.
Так і живе Тарасівка... Вихованням і гартом. Підтриманням українства в душах родин, яких доля закинула далеко від Батьківщини. А ще – такими зустрічами. Зала, де проходив концерт ледве вміщала усіх бажаючих. Понад 40 виступів молодих артистів СУМу нікого не втомили. Навпаки – додали сили, енергії і завзяття. Декламування віршів молодшими, чарівний спів дівчат. А коли задзвеніли шаблі танцювального гурту козаків з м.Ковентрі, у зливі оплесків вчувалося традиційне сумівське «Гартуйсь!»
 

2
Комментариев
4
Просмотров
3397
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Комментарии

Є багато причин на це:
- загострене відчуття рідного на чужині
- повсякденна, багаторічна робота патріотичних організацій
- відсутність загостреної і болісної уваги "братів наших менших" до будь-яких українських успіхів. Достатньо переглянути окремі коменти на наших форумах...
- Церква
Можна називати ще... Але наша сумська і не тільки, молодь по літніх патріотичних таборах виховується на тому самому - на любові до України. В "Зарнице" такому не навчать...
Часу тільки обмаль. Бо, як співається в пісні: "Але скоро прийде осінь, і ми всі розбіжимося по русифікованих містах..."
Втішає одне: посіяне з любов'ю проростає скрізь.
Тому чекаємо...

а тим, кому 14-18 було у минулому столітті, вже нічого не посієш...

Для інших є історія. Хто не може бігати по таборах - ходить по музеях, читає. Тільки треба забрати історію у політиків і віддати історикам. Вони розберуться.

цікаво, чому українці за кордоном більше дорожать своїм походженням, корінням та історією, аніж ті, хто живе по обидва боки Дніпра, між кордонами Польщі та Росії?