Напередодні свят — Дня пам'яті та примирення, та Дня Перемоги - ми, звичайно, спілкувалися з ветеранами. Дуже мало лишилося справжніх учасників тієї жахливої війни, але живуть серед нас люди, які її пережили і запам'ятали. Наші щирі вітання кожному ветерану, але зараз мова про інше. Під час розмови з декількома з цих людей ми почули ім'я, яке аж ніяк не асоціюється з якимось офіційними структурами, якім належить опікуватись добробутом ветеранів та пенсіонерів взагалі, ані з відомими волонтерськими структурами. Це бізнесмен, власник бренду Будинку моделей “Petro Soroka”, енергійна та ділова людина. Зазвичай зі сфери бізнесу на адресу ветеранських організацій надходять кошти — це вчасно, зручно і, безумовно, викликає вдячність і повагу. Але Петро Миколайович СОРОКА обрав інший шлях. У Сумах існує творчий колектив, який зветься Народний хор ветеранів. До речі, цей хор здобув першу премію на фестивалі “Боромля-2014”. Петро Сорока послухав, як співають ветерани, і вирішив підтримати їх від щирого серця. Ветерани розповідають: “Він займається пошивом одягу, тож подарував святкові костюми, чи, як би мовити, сценічну форму, для всього нашого хору. Білі блузки з червоною квіткою, чорні спідниці, паски — дуже гарно, ексклюзивно і слушно. В складі хору понад 30 артистів, то ж якщо цей дарунок перерахувати на гроші — чималенька сума. Та гроші — вони не мають душі і обличчя, а це — дарунок від щирого серця, від доброї людини. Але це ще не все. Петро Миколайович подарував 55-м жінкам-ветеранам одяг повсякденного вжитку — плаття, жакети, костюми. Все власного виробництва. Він не дуже любить розголос про свою добродійність, але ми йому вдячні ”.

Ми вирішили звернулись до Петра Сороки із питанням, як і чому він почав системно опікуватись ветеранами, адже для сучасних сумських ділових кіл це справа не зовсім звичайна.



Серед виру поточних справ він знайшов для розмови декілька хвилин і ось що розповів: “Справа не тільки в матеріальних речах. Я виріс в багатодітній родині на Житомирщині, там і починав формуватися мій світогляд. Мама казала мені, що у життя два весла, як у човна, — це молитва і труд. Тобто вона прищеплювала мені з одного боку християнські цінності — любов до людей, добро, співчуття. З другого — сумлінна, наполеглива праця на результат. Християнську складову маминої науки я зрозумів не відразу, бо ми ж виростали в атеістичному середовищі. На мій світогляд впливали багато хто. Це родина, вчителі, комуністи, служба безпеки. Але ж згодом мамини молитви зробили свою справу, зрозумів і прийняв душею необхідність добра і праці. З ветеранами нашого міста познайомився через Союз ветеранів. Спочатку подарував їм дуже гарні вишиванки. Потім — костюми для виступів Народному хору ветеранів. Напрямок нашої діяльності — розробка та пошиття одягу, одже я вирішив поділитися плодами власної праці. Вважаю, що це більше ніж просто гроші. Кожній людині потрібен не лише кусень хліба - вона потребує спілкування, уваги з боку друзів, рідних, колег. Без цього виникає духовний вакуум”. Петро Сорока — не просто благодійник, а спражній друг. І не тільки для ветеранів. Ми дізнались, що він відвідував школу для обдарованих дітей на Веретенівці. Слухав, як діти співають, і підспівував сам. І з ветеранами спілкується не тільки у святкові дні - він завжди дізнається про їх проблеми і потреби і намагається підтримати цих літніх людей, перед якими всі ми, що не кажіть, маємо борг. А 9 Травня, якщо є можливість — обов'язково з ветеранами за святковим столом. Щира людина.