1 листопада відбулась презентація нового роману відомого письменника Євгена Положія «5 секунд, 5 днів».

У "Книгарні Є!" місця для охочих ледь вистачило.



Автор книги розповів, чому повернувся до теми війни: «Тема важка, але війна продовжується. Зовсім недавно я був у Київському військовому шпиталі, де роздавали книги пораненим бійцям. Там чоловіки без рук, без ніг – війна нікуди не відступає. Я не хочу кричати на кожному куті, вона займає багато у житті із кожного з нас. Це мій вклад, я хочу аби Героїв не забували. Від війни страждають не лише ті, хто там був, а жінки і діти учасників АТО. Внаслідок цього ми отримуємо депресивних людей, не готових до конструктивної діяльності і це не їхня вина. Волонтерство – це не те слово, яким можна описати стан, який охопив українців після перших поразок і втрат. Це взаємодопомога, солідарність, доброта – так і повинні жити люди».

Євген Положій багато розповідав про епізоди із книги.
«Книгу я дійсно написав за місяць, але це лише технічна частина. У мене було багато матеріалу, в мене була історія, я додавав лише епізоди. Вразила історія про російських офіцерів, які на дорозі розстрілювали полонених. Епізод реальний, я передав все так, як розказали очевидці. Хоча, існують і поодинокі випадки, коли російські офіцери мають поняття про «офіцерську честь»  і рятували українських бійців».



Говорили і про зміну видавництва, і про бізнес-конфлікт видавництва «Фоліо» із «Книгарнею Є!», і про двомовний «Іловайськ». Письменник розповів, що зробив авторський переклад «Іловайську» і його прочитала його бабуся, 93-річна  етнічна росіянка, яка дійшла до Берліна. Вона оцінила старання онука. Саме після цього багато книг поїхало і на тимчасово окуповані території, і до Криму , і навіть до Санкт-Петербургу.
«Читачі із Росії вірять мені. Телефонували, дякували за правду, за пояснення. Я думаю, це досягнення», - ділиться із гостями Євген Положій.
Автор розповів, як йому вдалось розговорити людей, які вирвались із Іловайського пекла.



«Все таки, я журналіст із досвідом. Я люблю слухати і вмію слухати. Важче всього  - це зробити перший дзвінок. Звісно, багато бійців відмовляли, особливо ті, хто був у полоні, адже вони вкрай спустошені після такого. Вони не готові були віддавати своє життя через командирів. Не зламані, але спустошені: вони не хотіли говорити і по-людськи це пояснювали. А потім пішла плітка, що деякий сумчанин їздить по Україні, збирає інформацію і йому за це ніхто не платить. Коли у мережі лише з’явилась обкладинка «Іловайську» генерали та народні депутати почали панікувати, писати мені і телефонувати із питанням : «Що там? Про що написали?»
Хто ж винен у тій трагедії? Євген Положій вважає, що явної відповіді нема. Не можна базувати звинувачення на свідках – люди пережили страшні події. У людей дійсно були колективні масові галюцинації : рожеві слони на тракторах і тому подібне. А причиною цього став неймовірний стрес, голод, спрага, страх і кілька днів без сну. Розповідав, що коли запитував про одну ситуацію декількох очевидців, то виявилось, що свідчення у кожного різні, а деякі навіть протирічать самі собі. Їх не можна за це винити, вважає письменник.

«Їхня свідомість протестує через пережиті жахіття», - робить висновок майстер пера.



Атмосфера на презентації видалась затишною: усі з відкритими серцями слухали автора, а він без остраху ділився думками із публікою.
«Чому генерали і комбати втекли? Бо знали, що там буде смерть. Конкретних осіб звинувачувати не можна, вони запізнились із реакцією. Якби цього не сталось, то не було б оточення і загибелі. Бунчиков вижив у неймовірних ситуаціях: наскрізне поранення в голову і куля у нозі. Він перебував в оточенні, він відпустив своїх підлеглих і вижив з пляшкою води. Мудрий (герой книги - авт.) – людина, завдяки яким виграється війна. Ці люди дисципліновані і під їхнім командуванням рота – це бойовий підрозділ, а не шайка шахтарська типу батальйона «Торнадо», - розповідає Положій.