Не сумуй, сумчанка

ПЮрЕ, литературный проект
Елена Чернова 25 сентября 2013 в 12:26
байк
(Із щоденника невідомого автора)
А вона і не сумує. Вона дасть фору навіть самій мадам  Меркель. Сумчанка може посунути всіх і вся. Просто це ніхто не афішує. Сумчанка може все. Така собі пройдисвітка. Але все спочатку.
Ця бісова дівка, Баня, як вона мені представилась,  лежала на койці поруч зі мною у пологовому будинку на Басах. Стояла спекотна літня пора, і вікна в нашій палаті  були розчахнуті настіж. Всі птахи сумського краю зібрались на лісовій галявині – в верхів’ї соснових дерев  і виводили щасливі рулади. Яке це щастя – бути птахою і наспівувати пісні коханій, що сидить у гнізді та вигріває яєчка з пташенятками.
Баня була на п’ятому місяці. Вона була зовсім маленькою – їй було майже п'ятнадцять. І вона була зовсім нещаслива, що вагітна. Її не втішало, що в її утробі сидить маленьке пташенятко. А під вікнами не виводить щасливі рулади батько майбутнього малечі.
(Цікаво згадати – чим я займалась у свої п'ятнадцять? Ходила до бібліотеки і милувалась каталогами Лувра і Дрездена. У п’ятнадцять  я була - сама наївність).
- А хто ж батько? – запитала я у Бані.
- Та Сашко, бовдур.
- Що, не хоче стати батьком?
- Та таке. Навпаки. Це я не хочу.
- Чому?
-  Та не нагулялась ще. Куди його?
-  А твої рідні?
-  Вони – за. Але я – ні. От нагуляюсь – тоді буду народжувати. Це ж  відповідальність – дитина. А я ще не готова.
До чого ж була готова дівчинка Баня? Вона розповіла.
- Зараз у мене найкращій період в житті. Я вільна. Батьки не давлять. Що хочу те й роблю. У мене є байк. Це моє кохання. Я з нього пилинки здуваю, протираю. Збираю гроші на «голову вовка» – малюнок на бампері. Це буде бомба.
- А як на ньому мчусь! Ви б бачили. І не одна. Нас, місцевих, багато. Збираємось і летимо. Хочемо – удень, хочемо – уночі. Але так, щоб міліція не чіпала. У нас є тут свої зв’язки, то ж не чіпають – поки ніхто в халепу не влип.
Оце так маленька сумчанка, думала я, нічні поїздки на байках, і не боїться за своє життя. Нічого не боїться. От тепер не боїться і передчасних пологів.
- А чому – передчасні? – запитала я Баню.
- Бо я проґавила всі строки. Я навіть і не помітила, що вагітна.
- Так дитина вже велика!
- То й що? Будуть в мене ще діти.
-  І не жаль?
- Та жаль. Але не хочу. Треба позбавитись і годі.
Баня замовкла і відвернулась. На очах - сльози. Але через хвилину вже просохли, і вона знову посміхається.
В палату увійшов лікар і звернувся до Бані:
- То що, не передумала?
- Ні, ні, лікарю, - рішуче відповіла Баня.
- Тоді готовся, -  сказав лікар, - будемо стимулювати.
Мені здалось, що лікар вимовляв це якось зніяковіло. Мабуть тому, що мав убити п’ятимісячну дитину. На вимогу її неповнолітньої дурепи матері.
Щоб трохи розрядити напруження, я запитала Баню:
- А як ще ти, крім байків, проводиш час?
- Та кохаюсь з Сашком. Ми з ним уже два роки бавимось. З початку ховались, а тепер – відкрито, куди ж вже ховати, - засміялась вона, подивившись на живіт.
- А ще ми з дівчатами час від часу випускаємо пари.
- А це як?
- Сходимось з дівчатами з «*десятки»  і відправляємо послання дівчатам з «*хіміків» (мікрорайонів міста). Назначаємо час – десь ближче до ночі. Щоб знову ж таки – без свідків. І романтично: у плавнях біля *Чешки(о.Чеха), під луною. Приходить десь за сотню бійців.
Спочатку розігріваємось. Слово за слово. Піддразнюємо своїх суперниць. Кажемо їм щось образливо, згадуємо поразки, різні кумедні картини. А наші хлопці десь поруч – спостерігають. На всяк випадок. І коли доходимо всі до кондиції, коли образи вже чіпляють за живе, кидаємось, як розлючені вовчиці на свої противниць.
- А як ви в темряві бачите хто свій, хто чужий?
- По вбранню і зачіскам. Це тут я лежу – у сорочці, бліда, як поганка. А якби ви мене побачили  в бою… Не впізнали б. Дуже чорні очі і губи. Волоси пофарбовані у синій колір. Багато металу на одягу і чоботах. Чоботи дуже важкі, але саме завдяки їм ми наносимо такі удари по противнику, що той летить за два метра  у плавні і вже не може нікому дошкуляти.
- Але навіщо тобі, дівчинці, ці моторошні бої?
- Та це так весело! Я ж ніколи не програвала. І коли  противник накивав п’ятами в черговий раз, то яке це щастя. Ви б бачили, що з нами усіма коїлось після бою. Ми кричали образи утікачам, сміялись. Ні, це  треба пережити!
Таке було враження, що Баня з якось іншого виміру. Я полюбляю мистецтво – з дитинства -  картини, вернісажі. А ця зухвала дівчинка іде, як кажуть, по трупам у якесь своє туманне майбутнє, і вже через декілька хвилин  вб’є свою першу дитинку. А може вже і вбила.
- Але як тобі дозволили таку операцію?
- Запросто. Я накачалась різними пілюлями, щоб зірвати вагітність. Але нічого не вийшло. Лікарі обслідували мене і прийшли до висновку, що дитина може народитись ненормальною. Тож мені дозволили передчасні пологи.
До нашої палати зайшла санітарка. Вона дала Бані таблетки.
- Можеш іти до операційної. Таблетки  подіють швидко. Скоро все почнеться.
Баня ковтнула таблетки, запила водою і якось вразливо подивилась мені в очі.
- От і все. Я пішла.
-   Всього тобі кращого. Тримайся.
Баня пішла, а я залишилась у палаті. Я лежала після невеликої операції, як то кажуть – жіночої і чекала на виписку. До палати зайшла сестричка і сказала, що я можу збиратись: аналізи у нормі.
Та мене хвилювала доля Бані.
- Сестричко, а скажіть, як це – штучні пологи?
- Стимулюють препаратами, а далі – як звичайні пологи.
- Але жінка – вона як почуває себе?
- По різному. Дитинка ж не хоче ще народжуватись. Вона не йде. То буває, щоб вона вийшла, до її шиї прив’язують мотузку з трилітровою банкою. І малюк поступово виходить. Буває таке, що малюк ще й  народжується живим.
- І що?!
- Та він приречений. Він же і так неповноцінний. А ще придушений. То його полишають десь у туалеті. Він там кричить деякий час. Буває і довгенько кричить.
Коли я виписалась з лікарні, я була трохи як зомбі. Мені здавалось, що тут, на Басах, інший вимір. Тут жінки народжують дитину, тут лікарі рятують і допомагають. І тут же жінки і лікарі вбивають життя. Різні виміри. Різні полюси. І це називається – земне життя.
Ми, всі люди планети, живимо у різних вимірах. І не помічаємо цього. І десь серед нас блукає Баня. Її дитинці було б уже років сімнадцять.




 
3
Комментариев
0
Просмотров
1365
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.