НАСМІЛИВСЯ – КОВТОНУВ
Різні є форми зняття стресу. Одні суб’єкти ідуть в баню, сауну, річку, озеро, океан, щоб, прийнявши водні процедури, привести тимчасово нервову систему в порядок. Інші беруть музикальні інструменти, приміром, гармошку баян чи акордеон і розмузикуючи та мугикаючи собі під ніс-теж виводять себе з трансу.
А є ще одна категорія стресників. Вони знімають душевний накал за допомогою градусів: горілчаних, самогонних, винних, одеколонних...
Наші герої більше налягали на сивуху бурячну. Ото, було, зійдуться втрьох, позгадують сільські новини, похахакають над свіжим анекдотом, роздавлять пляшку-другу бурячного самограю, і, адоволені, розходяться по хатах-домівках. Бувало, й не вистачало принесеної норми-добавляли ще.
Одного разу нерозлучні друзі – два Івани і Сергій роздобули горючки тільки літру. На короткій нараді тамадою-розливачем-нормувальником самогону в єдиний  стакан-гранчак малиновський призначили Сергія-бригадира рільничої бригади колгоспу. Умілими рухами набулькав бригадир в стакан,  спочатку випив сам, ухопив на закусь часникової  зелені пучок та пожовклу салину. Потім наповнений гранчак пішов по колу: вихилив Іван музикант-гармоніст, за ним Іван-інвалід на дерев’яній нозі.
Майже первак загризали, поданим господаркою, борщем з кислою капустою. Після коротких розмов-реплік – зиркнули на пляшенцію, в котрій бовталося пекучої  та смердючої рідини не більше двохсот грамів. Вицідив Сергій залишки самогону в стакан, подивився на кожного з Іванів, підсунув гармоністу й каже: „ Поділимо це питво на трьох, тому ковтни ти і передай стакан Романовичу, а він передасть мені”.
Музикант подумав: „ Хто його знає, скільки хлистонуть, щоб було і не мало і небагато?”, – і каже: „ Та ні, хай спочатку цмокне мій тезка”.
Совали, совали той стакан,н арешті насмілився Сергій: „Ну, хлопці, ніяк не хочете ви начать, давайте я”. Взяв посудину із самогоном, хукнув професійно, і не встигли приятелі оговтатись, як у горлі Сергія забулькав залишок спиртного напою. Чує бригадир кричать друзяки: „Ти що, Серьога, усе видудлив?”.
– А ви ж довго торгувались, не хотіли пити, от я й смиконув, щоб не пропадала