***
Ніхто й не згадає, що було першим словом,
Яке за мить прохопиться в горлі друге.
Бува, що летить воно геть, як за вітром полова,
Буває вагоме, бо мовлене другом.

До болю не хочу ділитися власним болем,
Є – біль, а не якісь потаємні ніші,
то краще уже самій… Волочитися полем
і молитви уголос читати в тиші…

А бути щирим приходить до всіх година,
Дивитися прямо і не шукати набутку…
Згадай, після мовленого, чи ти ще людина?
Чи знову пошпуриш у мене грудкою?