Однолюби

Блоги, Геннадій Іванущенко
02 января 2012 в 12:47

Новорічна ніч у центрі Сум…
Підходить незнайома жінка і вітає з днем народження Степана Бандери.
Приємно, як завжди, коли чую від простих людей подібне, але здивування з кожним роком меншає. Бо пропорційно зливі ненависті з боку бандитів зростає любов народу.
Багато хто вважає, що Бандера боровся «проти».
Насправді він боровся «За».
За Україну, окуповану Польщею, СССР, Німеччиною і знову СССР. Більше того, концепція вільних держав на своїх землях, запропонована ОУН стала викликом імперіалізмові всіх мастей і є ним до сьогодні. І імперії безсильні проти природного стану речей.
Такого ж природного, як орієнтація на власні сили. Доводилось читати оригінали листів, у яких Степан Андрійович переконував деяких зневірених соратників відмовитись від американської «допомоги» та орієнтуватися на власні сили. Як би не було важко… Здається, що нічого нового, але, принаймні, у ХХ столітті, на тлі політичних хитань УНР і теперішньої «багатовекторності» я подібного прикладу не знаю.
Насправді боротьба за Україну продовжується і сьогодні. Тільки з одного боку: духовні нащадки україноненависників з методами НКВД і гестапо. А з іншого - величезна кількість людей, які люблять Україну, хочуть бачити її самодостатньою, справедливою і красивою, тільки не усвідомлюють себе бандерівцями.
Та це і не так важливо…
Бо раніш чи пізніше зрозуміємо, що піна ненависті - то шовінізм.
А націоналізм - це любов.
І наша любов - Україна.
А ми - однолюби.
Тому переможемо.

0
Комментариев
24
Просмотров
3138
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Комментарии

Цитата:
В настолько многонациональной стране как Украина пытаться, раскалывать ее на принадлежность к национальностям или религиозному и языковому вопросу очень опасно.

Україна - мононаціональна держава. Найбільшу частину "нацменшин" складають росіяни. Решта - в основному знаходиться в межах похибки обчислень і по суті ніякого суттєвого загальнодержавного впливу нести не мають.

Цитата:
Не услышал так что же вы предлагаете - лично я вижу для страны только один шанс на полноценную реализацию своих возможностей - это членство в ЕС.

http://bratstvo.info/ua/analitika/2801-chomu-hristiyani-norvegiyi-boyats...
Ви хочете такого в нашій державі? Ось до чого дійшли європейські проповідники "прав людини" та радєтєлі з захист нацменшин.

Цитата:
Абхазия имеет такое же право на независимость как и Украина.

А Крим теж має? Чи Донбас?

Цитата:
В жодній з перерахованих країн не зустрічав людини, яка б борців за власну незалежність не вважала героями

Ви згадали Німеччину. Я б не назвав Червону армію чи американський окупаційний корпус "борцями за незалежність Німеччини". А шанування військ Райху там, на скільки мені відомо, не дуже то й вітається.
Але це так, до слова.

"Ви згадали Німеччину. Я б не назвав Червону армію чи американський окупаційний корпус "борцями за незалежність Німеччини". А шанування військ Райху там, на скільки мені відомо, не дуже то й вітається".

??????????????????? і "Причом міліція, шо кури дохнуть"

Цитата:
В жодній з перерахованих країн не зустрічав людини, яка б борців за власну незалежність не вважала героями

При тому, що в тій війні за незалежність Німеччини воювали війська Райху, героїзація яких нині фактично заборонена. І німці, на жаль, цю заборону виконують. Вони називають злочинцями своїх дідів в угоду правилам, насадженим окупантами. Це вкрай хибна позиція. І поки що так само чинить більшість українців.
Проблема в тому, що ми живемо в світі, побудованому за хибними принципами. Ми весь час озираємось на інших, а маємо вимагати виключного становища.
Якщо Бандера воював за Україну - він має бути нашим героєм, і мені глибоко начхати скільки УПА вирізала поляків і як на їх героїзацію відреагує Польща, чи Росія, чи будь-хто ще. Це наша країна і наші герої. Ми ж не вимагаємо героїзації їх у Польщі. Польща нехай героїзує Армію Крайову - це їхнє право.
Якщо вони воювали за нас - зрозуміло, що вони воювали проти них. І зрозуміло, що наше почитання своїх героїв не надто сподобається сусідам. Але ми не повинні на то зважати. Наші герої - то наші герої. І крапка. А кому не подобається - нехай не дивиться. І саме такою має бути позиція. І ніяких там "компромісів", "врахувань думок", "узгоджень позицій" і т.п. маячні.

Ви можете називати це як завгодно, але за Німеччину та на боці німецького народу в тій війні воювала лише одна армія. Чи ви знаєте іншу? Ну то назвіть її.
P.S. А щодо діянь національних армій проти інших держав чи народів - то давайте я вам наведу кілька російських сайтів про "звірства бандерівців"? І потім ми з вами будемо довго і нудно сперечатися на предмет "було/не було" чи "та то все підставні групи НКВС" і т.п.

Виходить, що на українській території "за Німеччину та на боці німецького народу в тій війні воювала лише одна армія", а за Росію, виходить, знову на наших землях теж, кілька... і за Польщу так само. Ну, і румуни, мадяри, та інші, відповідно...
А українці тепер повинні прирівнювати їх імперську маячню до свого визвольного руху...?
"Історик має бути адвокатом свого народу" (В. Косик)
Але не чужого.

Я вам навів як приклад. Я не закликаю до героїзації німецьких армій, російських, польських чи ще якихось. У нас є своя держава і у нас мають бути свої герої не залежно від того, як до них ставляться інші держави. УПА воювали і проти російських армій, що діяли на території України, і проти польських, і проти німецьких. Але вони воювали за Україну і на боці українського народу. І байдуже де і з ким - вони все одно мають бути для нас героями не зважаючи ні на які заперечення їх колишніх ворогів. Ось про що я кажу вам. Думав на німцях пояснити буде простіше. Не вийшло...

жжешь)

Сиджу оце пане Іванущенко та й читаю космополіта в цілях і націонала тактиці Михайла Драгоманова. 2 січня, знаєте, текст нормально засвоюється. І у зв'язку з Драгомановим і Кучеренком у мене репліка.
Ось за шо люблю Маркса, так це за прекрасне розкриття природи ідеологічної свідомості. Це коли один партійний (частковий) інтерес приховується від іншого за чимось загальним. У нашому випадку, це коли російський частковий національний інтерес приховується нібито за національною толерантністю, інтернаціоналізмом, ну,а український частковий інтерес конкретно, з наголосом називається "страшним" словом "націоналізм". Питання: а взагалі у цьому грішному світі, поділеному на різні там частковості (держави, нації) може бути якась ненаціональна позиція? Перша відповідь: звичайно може. Може то вона може, але ось чи може вона втрутитися у боротьбу на рівних між учасниками цього світу частковостей? Тут не треба забувати головне, що та боротьба йде за національними правилами. Чи може третя строна примусити грати за незанаціональними правилами тому, що природа тієї третьої сторони не національна? Знову ж таки - може. Але, коли вона буде по-справжньому сильнішою за всі ті національні частковості. Є одна неприємна для третьої сторони закономірність: коли третій, об'єктивно слабіший, втручається у боротьбу між двома сильнішими - перши і другим,- то, хоче він того чи не хоче, а, знову ж таки, об'єктивно його дії йдуть на підтримку сильнішого у боротьбі між двома першими. Це знаєте, як у випадку з групою "противсіхів", коли йшла боротьба за президентство між Януковичем і Тимошенко. Зчепилися двоє сильних, а "притивсіхи" сказали: і Юля, і Вітя неправі. Праві ми. В результаті вони набрали кілька відсотків, а переміг все таки один із неправих - Янукович. А оті кілька відсотків, які вони набрали могли, між іншим, бути відданими і Юлі. І переможець тоді міг бути іншим. Висновок: самі того не бажаючи, "противсіхи" ефективно попрацювали на Вітю. Об'єктивно.
У нашому, українському, випадку будь-який прояв національної активності одніє стороною іншою національною стороною витлумачується як прояв націоналізму. Захотіли росіяни захистити свій російський національний інтерес: це націоналізм, - кажуть українці. Захотіли українці свій національний інтерес в Україні захистити: це націоналізм, - кажуть росіяни. І справді вони не граються, вони відверто так вважають. Ось тільки не треба впадати в ідеологію і свою національну позицію, з точки зору якої інша національна позиція сприймається як націоналізм не потрібно виводити поза національні рамки і назвити якимось там космполітизмом, мультикультуралізмом чи інтернаціоналізмом. Треба грати по-чесному. Бо навіть, коли ваша позиція по-справжньому ненаціональна після втручання у боротьбу двох великих національних частковостей (російської й української) вона стає національною. Навіть, коли ви цього не усвідомлюєте, навіть, коли цього дуже не хочете. Об'єктивно. Як у випадку з "противсіхами".

Цікавий документ, який багато чого пояснює: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/01/1/67086/