Мета дайджесту: популяризація культурних надбань, православних традицій, гуманістичних християнських ідеалів в історичному поступу українського народу.
   У 988 р. князь Володимир Великий прийняв християнство як державну релігію Київської Русі. Нова релігія сприяла розвитку духовності, знайомству з досягненнями культури інших європейських держав, поширенню писемності, заснуванню шкіл та бібліотек, храмовому будівництву та виникненню нового виду живопису – іконопису. Київська Русь стала нарівні з багатьма державами Європи та Близького Сходу.
Вдячні нащадки в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Київської Русі, 28 липня, враховуючи значення православних традицій в історії та розвитку українського суспільства, відзначають День хрещення Київської Русі-України. Цей день став державним святом у 2008 році, коли третій президент Віктор Ющенко підписав указ "Про День хрещення Київської Русі – України".

   У 2018 році відбудуться загальнодержавні святкування з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Русі [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://news.church.ua/2017/08/10/u-2018-roci-vidbudutsya-zagalnoderzhavni-svyatkuvannya-z-nagodi-1030-richchya-xreshhennya-kij (дата звернення: 14.06.2018). – Назва з екрана.

   Президент підписав указ про святкування 1030-річчя Хрещення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://spzh.news/ua/news/45446-prezident-pidpisav-ukaz-pro-svyatkuvannya-1030-richchya-khreshchennya-rusi (дата звернення: 14.06.2018). – Назва з екрана.

   Прийняття християнства київським князем Володимиром стало ключовою подією в історії Русі, заклало основи державності і на століття визначило долю народів, що вийшли з київської хресної купелі. 1030 років тому православна віра згуртувала різноплемінне населення Київської Русі в єдиний народ, дала можливість на рівноправних умовах увійти в число найбільш могутніх держав Європи, сприяла розвитку економіки, культури, мистецтва.
   27–28 липня віруючі Української Православної Церкви з усіх куточків країни матимуть змогу взяти участь в урочистостях і помолитися про Божу милість для нашого народу на Володимирській гірці та в головній святині України – Києво-Печерській Лаврі, пройти вулицями столиці хресним ходом з чудотворними святинями.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал про те, як відбувалося становлення традиції святкування Дня Хрещення Русі, про історію взаємодії Церкви з владою щодо надання урочистостям статусу державних та про особливості торжеств у різні роки – з 1888 по 2018.

   Історія становлення та традиції святкування Дня Хрещення Русі: 1888 – 2018 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.church.ua/2018/07/13/istoriya-stanovlennya-ta-tradiciji-svyatkuvannya-dnya-xreshhennya-rusi-1888-2018/ (дата звернення: 14.07.2018). – Назва з екрана.

   Напередодні святкування ювілею Хрещення Русі інформаційно-просвітницький відділ УПЦ опублікував історію знайдення і прославлення чудотворних молей та ікон, з якими відбудеться Хресний хід та які під час урочистостей будуть доступні для поклоніння в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври.

   До 1030-річчя Хрещення Русі в Києво-Печерську лавру прибудуть     8 чудотворних святинь[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://religions.unian.ua/orthodoxy/10193475-do-1030-richchya-hreshchennya-rusi-v-kiyevo-pecherski-lavru-  (дата звернення: 19.07.2018). – Назва з екрана.

   Утвердження християнства на Русі – тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.
   Судячи з різних джерел (переказів, літописів, матеріальних пам'яток), християнське віровчення на землях, які в майбутньому увійшли до складу Київської Русі, з'явилося практично одразу після початку його поширення у світі, за часів святих апостолів. Процес поширення християнства був тривалим і поступовим. Так у III ст. з'являються згадки про Скіфську єпархію у складі єдиної вселенської кафолічної православної церкви, до складу якої входила значна частина земель майбутньої Київської Русі. Християнське життя єпархії дещо занепадає з приходом гунів (в інших джерелах – болгар), союзу племен змішаного праслов'яно-тюрко-угро-фінського походження і появи держави Велика Болгарія (Гуннія, Хазарія). Але Скіфська єпархія продовжує існувати до IX ст. (тобто фактично до прийняття християнства на Русі).
   У будь-якому випадку можна говорити про те, що на момент прийняття християнства у суспільстві Київської Русі існувала велика кількість різних віровчень і напрямків, серед яких слід відмітити язичництво, християнство (грецького і латинського обрядів, все ще єдиної на той час вселенської кафолічної церкви), мусульманство (поширене у сусідній Волзькій Булгарії, а отже без сумніву відоме і на Русі), юдаїзм (віра правителів Хазарії, а також спільнот у різних містах Русі, зокрема Києві). Таким чином, перед Володимиром Великим, постало складне завдання – вибрати одне з віровчень про єдиного Бога, кожне з яких мало значну частину своїх прибічників на землях Русі – християнства грецького або латинського, ісламу чи юдаїзму як державне віровчення.
Питання поширення християнства на землях Русі (в ті часи Скіфії) висвітлені у працях відомих церковних істориків, таких як Іоанн Золотоустий і Тертулліан ще задовго до його прийняття у Великому Князівстві Руському.
   До найвідоміших вітчизняних джерел фахівці відносять твори теоретиків київського християнства: «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона (бл. 1053 рр.), «Послання до смоленського пресвітера Фоми» наступного митрополита-русича Климента Смолятича (?-1154 р.), «Послання до братії» Луки Жидяти, «Пам'ять і похвалу Володимирові» Якова Мниха (11 ст.), «Повість временних літ» і «Житіє Феодосія Печерського» Нестора (бл. 1056-після 1113 рр.), «Києво-Печерський патерик» та інші.
   Іноземні джерела про християнство у Київській Русі представлені житіями святих (Георгія Амастридського, Костянтина Філософа, Стефана Сурожського), енциклікою патріарха Фотія (датована 866–867 р.), творами Прокопія Кесарійського, повідомленнями західноєвропейських авторів – архієпископа Бруно (974–1009 рр.), краківського єпископа Матвія (12 ст.) та інших. Докладні дані про хрещення Русі подав арабський хроніст Яхія Антіохійський, видані в Росії як «Император Василий Болгаробойца. Извлечения из летописи Яхьи Антиохийского» (1883).

Хрещення Русі [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/  (дата звернення: 14.06.2018). – Назва з екрана.

   До моменту хрещення у 988 році н.е. християнські ідеї вже потрапляли в язичницьке суспільство, але до проголошення християнства державною релігією про серйозне його поширення не йшлося. Лише статус схваленої державою віри дав християнству право і сили активніше розповсюджуватися  на нашій прадавній землі. Згідно з Повістю временних літ, Володимир ще до хрещення пройшов випробування вірою. Волзькі болгари пропонували йому прийняти іслам, Рим – католицтво, а хозарські євреї – іудаїзм.
   Одначе князь Володимир вибрав православ’я. Вирішальною була подорож до Константинополя. До того ж, його бабуся – княгиня Ольга – була православною християнкою. Її охрестили у столиці Візантії ще в 955 році.
   Християнство стало масовою релігією на Русі, хоча далеко не всі одразу погодилися відмовитися від язичництва. Язичницькі традиції були настільки сильними, що християнству довелося буквально боротися за місце під сонцем.

День хрещення Київської Русі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zhyvyaktyvno.org/index.php/news/den-hreschennya-kivsko-rus (дата звернення: 14.06.2018). – Назва з екрана.

   Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійської колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.
   Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві         св. Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він зі своєю новою дружиною повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Хрещення киян, за літописом, відбувалося на р. Почайні, притоці Дніпра.
За переказами, Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Статую Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра – дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й князь наказав: «Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги – тоді лишіть його». І Перун поплив Дніпром і затримався далеко за порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом називали.
   Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі культу – «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).

   Хрещення Русі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uateka.com/uk/article/society/religion/928  (дата звернення: 14.06.2018). – Назва з екрана.

   Поширення християнства на українських землях датують І ст., пов’язуючи з легендарним перебуванням на Київських пагорбах апостола Андрія Первозваного; його ж перебування з місією в Криму історики загалом не ставлять під сумнів. Більш чіткі історичні дані є про перших християн-мучеників в Криму, зокрема тут загинув мученицькою смертю один з перших Римських архиєреїв Папа Климентій І. Його голову пізніше відшукали св. Кирило та Мефодій.
Різноманітні джерела говорять про хрещення Київського князя Аскольда у 860 р. під час походу на Константинополь. Є припущення, що тоді ж князь намагався хрестити і киян, навіть привіз єпископів для створення церковної структури. Проте 882 р. його вбили, а релігійна реформа провалилася через сильний спротив язичників.

28 липня відзначають свято Володимира Великого та День Хрещення Русі // Рідна країна : світоглядний портал. – Режим доступу: http://ridna.ua/2017/07/28-lypnya-vidznachayut-svyato-volodymyra-velykoho-ta-den-hreschennya-rusi/ (дата звернення 20.06.2018). – Назва з екрана.

  Візантія протягом століть була визначним центром розвитку християнської догматики, місцем проведення всіх Вселенських соборів. Саме Візантія оформила ті ключові філософські концепції, у рамках яких продовжує жити традиційне християнство як на сході, так і на заході.
Отже, з точки зору цивілізаційного вибору рішення князя Володимира було найправильнішим. Візантія давала Русі зручний канал підключення до головних культурних і духовних надбань людства.
Володимир прагнув позбутися застарілого язичества та ввести Русь у коло християнських держав світу. Ми прагнемо позбутися неязичницької пострадянської спадщини і стати цивілізованою, заможною, гармонійною країною.
   Чомусь у Володимира та його послідовників це вийшло краще, ніж зараз у нас. Історія хрещення та подальшої християнізації Русі дає нам три важливих уроки.
   Урок перший. Київські князі не шкодували сил на те, щоб якомога повніше засвоїти все цінне у сфері матеріальної та духовної культури, що могла дати Візантія.
   Другий урок полягає в тому, що, визнаючи культурну та церковну першість Візантії, її невичерпні матеріальні та духовні скарби, правителі Київської Русі вміли розрізнити той рубіж, де завершується велика цивілізація й розпочинається імперська політика.
   Третій дуже важливий урок для нас полягає в тому, що, зробивши вибір на користь східного обряду, визнавши примат Константинополя в церковних справах, Київська Русь залишалася відкритою до будь-яких інших культурних впливів.

Грицаєнко О. Хрещення Київської Русі: чисте джерело, що тече у майбутнє / Олег Грицаєнко // Зовнішні справи.¬ – 2013. – №7. – С. 32–36

  Пригадування давньоруського минулого та його актуалізація в українській суспільно-політичній думці ХVІІ ст. було зумовлене інтелектуальними викликами унії, що й пробудили інтерес освічених верств українства до пошуків старокиївських коренів культури та православної віри. У творах православних авторів, наприклад, у «Палінодії» Захарії Копистенського автор доводить, що Володимирове хрещення знаменувало остаточне й цілковите утвердження тут християнства:
«Господь Бог Россам не до Риму старого Латинского показал дорогу, для одержания крещения и веры христианской, ане от того ему науки, учители, книги и набоженство подал, але  з Риму нового Грецкого,  з Константинополя, напрод  от св. Андрея, апостола, першого  фундатора  патриархии   Константинопольской [...] правдивую веру Россом Господь Бог в Константинополю показал, и же тая, а не иная столица нам подана за маистриню и одигитрию то есть за наставницу збавеня нашего».
У побудовах Захарії Копистенського Володимирове хрещення Русі за візантійським обрядом і святість самого князя є запоруками вірності візантійським джерелам віри:
«Такiй мы, Россове, взвод нашого крещения и увереня маючи, иж есть от Бога, ижъ чудами знаменитими есть подтверждено,  и ижъ Володимира и многих  от Россов в  каталогу  святых  маемо, не  можемо веры той отступити».
   Історіографічні пошуки українських мислителів висунули на перший план питання православного характеру хрещення Русі за Володимира Великого, історико-генетичного зв’язку з києво-руським минулим, що сприяло піднесенню церковного пошанування князя Володимира на українських землях.

Ричка В. М. Пригадування Русі (осмислення спадщини Св. Володимира в українській суспільно-політичній думці XVII ст.) / В. М. Ричка  // Український історичний журнал. – 2012. – №1 . – С. 29–45.

   Хрещення Русі є центральною і визначальною подією історії Київської Русі, що заклала підвалини подальшого формування української культури та її світового значення. «Що князь Володимир Святий прийняв саме візантійську православну віру, у тому була його глибока історична мудрість і Божа опіка над нами, – писав відомий український історик, професор Іван Огієнко, – тим ми вберегли себе, як слов’янську націю, набувши собі відповідну нам по духові східну віру та культуру, найкращу на той час у світі. Коли б ми прийняли були католицтво, то нас би до останку поїли такі «варварські» напасні народи, як німці, угорці, поляки. Німці, і взагалі католики, були і є запеклими ворогами слов’ян, і вони винародовили б Україну-Русь і проковтнули б її, як це вони зробили, скажемо з лужичанами й іншими північними слов’янами. У тому було велике Боже провидіння, що Україна пішла за Православ’ям, а не за католицтвом!». Отже, саме православ’я не тільки визначило розвиток вітчизняної культури на всі наступні віки, але й зберегло Русь як окрему національність, не дозволило її асимілювати сусіднім народам Західної Європи, які завжди цього прагнули.
   Вибір східної гілки християнства – православ’я – був пов'язаний з низкою чинників зовнішніх і внутрішніх. У цей період постала необхідність етнокультурного об’єднання всіх земель, язичество мало поступитися новій релігії. Звичайно, народ не міг одразу ж забути своїх «рідних» язичеських богів і дуже сумував за ними. Цей сум яскраво передала поетеса Оксана Пахльовська у вірші «Перун»:    Сум за старими богами був зумовлений також і тим, що християнське вчення за своїм змістом радикально відрізнялося від язичництва, тому спочатку викликало у новохрещених людей справжній «культурний шок». Адже якщо в язичництві і боги, і люди є лише частиною природи, що не важко зрозуміти і сповідувати, то християнство відкривало вищу духовну сутність людини, розуміння якої потребує справжнього перевороту у людській душі. За християнським вченням, людина була створена довершеною – безсмертною і безгрішною, але через непослух до Бога з власної провини втратила цей природний для себе стан і стала смертною. Заради спасіння людини від гріха і смерті Бог сам втілився у людину – став Боголюдиною, страждав і вмер, щоб спокутувати гріхи людей. Потім воскрес і вказав усьому людству шлях до спасіння від смерті через істинну віру. Християнство дало людям безпосередній образ абсолютно довершеної особистості і взірець для кожного – Боголюдини Ісуса Христа. Орієнтована на Христа як на свій абсолютний взірець, людина індивідуалізується як носій унікального досвіду «життя во Христі» – тобто боротьби зі злом власної натури у власних, неповторних умовах земного життя, орієнтованого на цей образ і взірець. Отже, сприйняття цього вчення потребувало від язичників великих духовних зусиль, нового образу мислення та освіти.

Даренська В. Хрещення Русі як світоглядна трансформація / Віра Даренська  // Українознавство. –  2012. – №4. – С. 127–130.

   Як зазначено у Псковському літопису, «в 9 лето княжения Володимира», а це означає десь так у неділю 1 серпня 988 року, хоч за точність дати ніхто ручатися не може, всі кияни дістали наказ зібратися біля гирла річки Почайни, що впадала в Дніпро: хто не прийде, той буде сприйнятий як особистий ворог князя.
   Процес християнізації нинішніх українських земель, що розтягнувся на дев’ять століть, вступив у завершальну стадію…
   Християнство, що спиралося на внутрішній закон, записаний на скрижалях душ наших, завжди спонтанно проникало в язицьке середовище, а Русь, межуючи з Північним Причорномор’ям, була заселена грецькими колоніями, де зосереджувалися його вогнища. За апокрифічним переказом із «Повісті временних літ», Андрій Первозванний ще в середині першого століття благословив гори, де пізніш постав Київ, прорік ще не збудованому місту світле майбутнє й встановив хрест, кажуть, саме на тому місці, де стоїть Андріївський собор, побудований за проектом архітектора Растреллі…
   У цілому ж хрещення Русі дало поштовх новим формам внутрішнього життя та взаємодії з іншими країнами, насамперед, розвитку освіти. А ще, як сказав Лев Гумільов, «хрещення дало нашим предкам вищу свободу – свободу вибору між Добром і Злом, а перемога православ’я подарувала Русі тисячолітню історію».

Околітенко Н. Відлуння давнини глибокої / Н. Околітенко // Жінка. – 2013 . – №7 .– С. 6–7.

   Національний банк України 3 липня 2013 року ввів в обіг пам’ятні монети номіналами 100, 20 та 5 гривень, присвячені запровадженню Володимиром Великим християнства як державної релігії, що сприяло об’єднанню та зміцненню Київської Русі, поширенню писемності, відкрило перспективи економічних і культурних зв’язків, тощо.

Про введення в обіг пам’ятних монет «1025-річчя хрещення Київської Русі» // Вісник Національного банку України. – 2013. – №9 . – С.41.

   О Крещении Руси написаны сотни книг, тысячи статей. Помимо сугубо научных, среди них – множество популярных, публицистических, журналистских. Именно в этой среде родилось и развивается великое множество мифов. Их создали идеологи всех сортов, досужие фантазеры, а вместе  с ними и прямые противники христианства. Автор биографической книги о крестителе Руси князе Владимире, доктор исторических наук  Сергей Викторович Алексеев прокомментировал самые распространённые легенды подобного рода, а это миф 1: Русь крестили насильственным образом;  миф 2: Русь была крещена Западной, а не Восточной церковью; миф 3: При Крещении Руси погибла высокая языческая культура; миф 4: Князь Владимир, крестивший Русь, был великим распутником; миф 5: Хотя Русь и крестили, но язычество продолжало господствовать.

Алексеев С. Мифы о Крещении Руси / Сергей Алексеев // Фома в Украине. – 2013 . – №7. – С. 18–21.
Володихин Д. Крещение Руси: как это было / Дмитрий Володихин // Фома в Украине . – 2013. – №7. – С. 22–28.
Володихин Д. Князь Владимир: Святой на дружинном пиру / Дмитрий Володихин // Фома в Украине .– 2015 .– Спецвыпуск .– С.68–76.

   Київського князя Володимира недарма порівнюють з візантійським імператором Константином Великим. Адже Константин І запровадив християнство як державну релігію у Римській імперії, а Володимир  офіційно проголосив християнство у власних володіннях.
Київська Русь за часів Володимира сягла свого розквіту. Яким чином київському князеві вдалося цього досягти? Про секрети державотворення та особисте життя  Володимира Великого ви дізнаєтесь, прочитавши статтю.

Стельникович С. Князь Володимир Великий / С. Стельникович // Історія України. – 2014. – №18. – С. 26–27.

   Великою мірою завдяки цій події Україна належить до цивілізованого простору з його культурою і ціннісними установками.

Удод О. Хрещення України-Русі доленосне для нашого народу                 / Олександр Удод, доктор історичних наук // Урядовий кур’єр. – 2013. – 27 липня. – №134 . – С. 7.
Букета О. Київська Русь за часів князя Володимира великого. Запровадження християнства як державної релігії : конспекти уроків / О. Букета // Педагогічна думка. – 2011. – №3. – С. 40–43.