Іронічна філософія Один сумской журналист недавно мне написал: раз ты сдр*снула за границу, то и сиди там тихо и не учи, как нам тут жить. Что ж. Может оно и так. Раз сдр*снула, то что уж теперь, молчу, учить не смею. И не только потому, что за границей. А потому, что учить, поучать чему-то профильно историческому - дело бессмысленное. Хотя бы потому, что исторический процесс никогда никого ничему не учил и не научит. Но вот рассуждать, размышлять на тему прошлого и будущего нашей страны - это чисто творческий процесс, который неизбежен, если у писателя или у журналиста есть думающая голова на плечах. Поэтому - рассуждаю, несмотря на то что сдр*нула и нахожусь за границей. И несмотря на гневный протест знакомого сумского журналиста. Мои писательские размышления о войне начались ещё в 2014-ом. Результатом этого стал рассказ-фэнтези "Сто лет спустя" (опубликован на сайте vsi sumy). Действие происходит в 2114 году. Герой рассказа - древний старик, возвращающийся из столетнего плена в Киев, на парад на Крещатике. Когда я писала рассказ, то была уверена, что в Украине не АТО, а настоящая, а не какая-то гибридная война, которая продлится очень долго, может и сто лет. Сегодня, спустя одиннадцать лет, - у нас год 2025-й. И война только разгорается. РФ изготовляет в месяц только дронов более 2500 шт. Что может сказать мне в ответ мой знакомый журналист? "Накаркала"? Но вы вспомните первые дни после вторжения в феврале 2022-го... Все экстрасенсы, все политологи и главный чревовещатель страны, он же советник президента Арестович, хором голосили, что Путин через неделю умрёт, или уже в холодильнике, и война вот-вот закончится. Закончилась? Так когда же и как она может все-таки закончиться? Вот теперь все политологи и экстрасенсы страны дружно разводят руками: мол, неизвестно. А главного чревовещателя и вовсе сдуло куда-то в США. Тут вдруг Трамп, президент мира, выскочил то ли из сумасшедшего дома ( а во время угасания половых функций у стреющих джентльменов порой случаются проблемы с психикой), то ли из дома престарелых и заявляет, что сейчас позвонит Вове и сходу остановит падающий в пропасть поезд. И все замерли в ожидании... Не остановил. И отошел в сторону. В то время как маленький Израиль взял и остановил здоровенный, злобный, до зубов вооруженный Иран. Одним махом. Как это ему удалось? На самом деле все очевидно - война будет в Украине длиться долго. Но человеческие потери можно минимизировать, если удастся выстроить всестороннюю оборону. Но почему до сих пор это не удалось? Во-первых, потому, что народ наш политически "сырой". ( это вовсе не значит, что он не "сырой" в тех же США, судя по последним выборам). То есть народ наш в основном - продукт социалистического прошлого. Того самого, когда за тебя все решали, а если ты проявлял малейшее свободомыслие, тебя отправляли в ГУЛАГ - как сейчас в РФ - а хоть и за акцию с белым листом бумаги. Более того, ставили на тебе клеймо: враг народа. С таким клеймом вышел после семнадцати лет заключения на свободу и политик Вячеслав Черновол. И народ не доверил ему страну. Мол, зэк он и есть зэк. Лучше избрать хозяина, то есть Кравчука. Позже избрали ещё одного хозяина - Кучму. Того самого, который сказал: разоружаемся, на фиг. Тогда как В. Черновол провозглашал: Сильна армія - сильна Україна. А еще хозяева Кравчук и Кучма раздарили (в эпоху незаконной приватизаци) своим кумовьям все заводы. Хотели и землю. Но остановил этот беспредел В Черновол, наложив в Раде вето на продажу земли. А главное - Черновол провозглашал, что Украина - многонациональное государство. И здесь расцветут культура, язык, литература, этнические фестивали разных народов: украинцев, русских, татар, евреев, поляков, беларусов, венгров. Понимаете, что мы прошляпили? Настоящую демократию... И ещё избирали Януковича. Так и говорили (особенно на Донбассе) - он хозяин. (А один известный сумской музыкант перед выборами в 2003 г. брякнул и такое: Да, Янукович бандит, зато будет порядок). Порошенко избрали потому, что тоже был то ли на хозяйстве, то ли с хозяйством. Ющенко - мол, вроде бы какой-то демократ. Зеленского - мол, не крал. И другим не даст. А в феврале 22-го и вообще восхитились, потому что "не втік". Сучасному класику української поезії Ліні Костенко приписують такі слова: Ви співаєте "Ще не вмерла", а що ви зробили, щоб не вмерла? Кого обирали? Таке обирали!" Може це не її слова. Але саме це питання все частіше звучить в народному поголосі. Чому кожного разу на народ чекає розчарування? Тільки обрали президента і швиденько пішло все незугарно? З кожним новим - все незугарніше. Так, сьогодні - Україна ще не вмерла, ще стоїть, але скільки за неї вмерло та ще вмре? Може треба змінити гімн? Перш за все. Не можна співати - ще не вмерла, бо країна так ніколи не переможе. Спочатку треба заборонити цей смертельно небезпечний гімн. Нам потрібен інший гімн, який надихає, окриляє, а не який майже хоронить. Про це я пишу вже понад тридцять років. А ще нам потрібні високоінтелектуальні голови при владі, у військах та на всіх керівних посадах. Україна дуже сильна сільськогосподарська країна. Тут живе дуже працьовитий та талановитий народ-господар. Але інтелектуальна еліта майже відсутня. Ну якою інтелектуальною особою був той Кравчук, ще гірше - "проффесор" Янукович, який захоплювався поетесою Ахметовою? І яким провідним інтелектом володіє сучасний президент, який говорить сам про себе "Я не лох"? І це питання я задавала читачам напередодні обрання "не лоха"- може одиниці з читачів й задумалися... Але зараз перед нашим народом розверзлася така чорна безодня... Зараз в країні пролилися такі ріки людської крові, що вже не видно берегів. І стоїть одне єдине питання - як зупинити цю нескінченну кровотечу? Мають, мають бути інструменти!! Україні треба інтелектуальна еліта, яка налагодить всебічну оборону країни. Як це зробив Ізраїль, а Ізраіль це дуже інтелектуальна країна. Раціональна. Там неможлива корупція. Тим паче - тотальна. Але Україна в ній потопає. І поки наші ж "хозяйва" грабують та розкрадають країну - наша оборона в стані "ще не вмерла". Та не тільки корупція та кумовство - страхітливі привіди кравчучко-кучмовозівської анархії, які вкорінилися в нашу дійсність. Ніде, в жодній ураїні за всю історію війн суспільство не донатило на армію, не одягало та не озброювало військо. Може - курку, яйця зайву й віддавало. А військо з сльозами, мольбами ніколи не просило для оборони донатити на мавікі у народа. І це на фоні фієричного збагачення всіх верств чиновників. Але звідки візьметься така інтелектуальна еліта, яка вичистить авгієві конюшні, зашлаковані на 90% корупцією? Бо з таким тягарем кожне нагальне питання на фронті та в тилу приречено на довічне буксування. Ось приклади: в Тернополі на днях за хабарництво засудили ексголову Головка. Суд над хабарником йшов протягом... двох років. Не двох місяців, а двох років! За цей час в країні загинули тисячі бійців. Змінились військові технології. Окуповано тисячі кілометрів наших територій. Емігрували мільйони людей. Зроблено тисячі ампутацій пораненим та виготовлено тисячі протезів. А тернопільський суд у темпі Largo розглядає, якою рукою брав хабар у 600000 гривен голова Головко. Але більшість корупційних скандалів, згідно журналістським розслідуванням, до суду навіть не доходять, як це трапилося з високопосадовцями СБУ, які мають мільйонні незаконні статки (за данними Антикор - контрозвідники Калабашкін, Вітюк, Проворотов та інші), питання у Антикор і до голови держмитниці Звягінцева зі скромною зарплатнею та майном на мільони. І до багатьох інших. Якщо РФ перевела на озброєння усі свої заводи, то наші чиновники поставили собі броню від призиву, а ще зробили колосальні підвищення зарплатні та премій. А поза офіційних прибутків - збудували схеми незаконного збагачення. Так, інтелектуальна еліта не може упасти до нас з неба. Але вона вже реально існує. Вона кричить про корупцію. Про потреби технологічного прориву в армії. Про нелюдське ставлення військових чиновників, офіцерів до рядових солдат. Ось ми доповзли до головного. До людського життя. Що з того комусь, що ми помремо? Усі помремо. Нас забудуть. Може комусь приділять більше уваги - знімуть репортаж про те, якою особистістю колись був померлий. Знаєте, шановні читачі, що в Інституті театру та кіно в Києві є меморіальна дошка памяти загиблих акторів в 1941році? Але сходіть подивиться, де вона прикріплена, який у неї дизайн. Сяк-так, аби щось висіло. Але загиблі студенти актори були особистостями - талановитими, своєрідними. Але їх аж ніяк ніхто в інституті, в країні не вшанував. Загинули і добре. Які вони там особистості? Просто якісь прізвища. Яких багато... Зараз на фронті і в тилу гинуть тисячі людей. Але для більшості вони не особистості. А якась нова цифра - у Києві - 17, у Сумах - 30... Ще в Одесі, Харкові... Нещодавно повернули на щиті тіла 1100 військових... Ні, не на щиті, а у мішках. Так, загинули і добре. Можна й далі танцювати на курортах в Карпатах (життя, типу, продовжується). Скакати на концертах у Львові. Ржати на комічних шоу. Можна не підвезти голосуючого на шляху солдата. Чи навіть викинути з маршрутки - за відсутністю квитка. Бо це не особистість. Це якась цифра - серед поранених, полонених, збожеволівших... До речі, в Болонській академії, де навчався український композитор 18 століття Максим Березовський, є меморіальна дошка, де ім'я нашого видатного композитора викарбувано золотими літерами - поруч з ім'ям Моцарта. Бо головне в цивілізаційному світі це повага до людини, бо кожна людина це особистість. Головна ідея цивілізованого товариства це не мова, не країна понад усе, не вишиванка, а ОСОБИСТІСТЬ. Якщо на першому - мова, країна, то все людське нівелюється і немає значення. Мають значення цифри. Загинуло ... стільки. Покалічено ... стільки. Покрали... стільки. І все. А ще набувають значення крилаті вислови: бо не втік... не на часі... Кожна людина в нашій країні це Особистість. А якщо ця людина злочинець, то вона не має права сидіти на державній посаді. Ця людина - злочинна особистість і має бути не тільки засуджена, а й викреслена з лав цивілізованих особистостей назавжди. (А під час війни відбувати покарання у штрафбаті - та розміновувати поля). Але якщо людина героїчно захищає країну, то це Особистість з особливою відзнакою, з особливим сяйвом. І всі люди, особливо наші пани чиновники, мають шанувати цю Особистість з особливою увагою! Це має бути нормою нашого суспільства. Поки в країні немає шани до кожної Особистості, суспільство нецевілізоване. Більше того - воно хибне. Воно хворе. Воно ще не вмерло... Підбиваю висновки. 1. Треба корінним образом змінювати морально-етичну культуру нашого суспільства. В основі треба закладати - безумовну цінність кожної Особистості, чесної та працьовитої. Зневага до Особистості - на рівні чиновників та в широкому побуті - ознака совкової відсталості та антидемократичності суспільства. 2. Політична просвіта - основа для демократичних та розумних, виважених всенародних виборів голови країни та усіх посадовців ( до виборів не можуть бути допущені люди політично неосвідчені, які голосують "за гречку", або ті, що розуміються не на політиці, а на комедійних серіалах). Тобто, кожний, хто хоче голосувати, має пройти політичний тест! 3. Обирати правлячу еліту треба ні в якому разі не на повний срок, а на випробувальний срок: на півроку+півроку і так далі. 4. У народних обранців ( президента, депутатів) не може бути ніяких нікому невідомих помічників або утаємничених менеджерів. Усі вони мають пройти професійний конкурс та мають бути представлені нашому суспільству (щоб не з'являлися у нашій політиці якісь там незрозумілі "Азірови" чи Єрмаки. Як в симфонічному оркестрі: кожна вакансія - від диригента до літавріста - конкурсна. А конкурс - 100 чоловік на місце. А якщо диригент - кум, перша скрипка - кума, - то це на сьогодні тільки у нас, в Україні. І це, на жаль, - світова ганьба) Здоров'я всім Вам, особисто кожному, шановні читачі!