У селищі Будівельне, N-ського району, N-ської області, де споконвіку видобували крейду, був побудований завод, печі по виробництву вапна, пушонки, працював автопарк . Цілодобово вантажились машини, вагони і продукція крейдяного заводу відправлялась у найдальші куточки Радянського Союзу. Тут жили два брата-велетня Вовчик і Жека Легкодухи, років їм було вже за тридцять, але обидва були закостенілими холостяками. На спір брательники розгинали підкови, згинали ломи, зав’язували вузлом кочерги, не пили і не курили.  Характером були дуже спокійні, врівноважені, скромні, покірні. Один у них був недолік – це як вогню боялися дівчат, тікали від них, як біс від ладану.
   Працювала у селищі продавщицею у їдальні дуже гарна і завзята дівчина Надія. Була розлучена і не дуже поспішала заміж удруге.
    Одного разу знайомі хлопці Анатолій Заець, Василь Микита, Михайло Борщ пообіцяли знайти їй пару, тобто жениха. Вона раптово погодилась, сказавши що з батьками будуть чекати сватів. Вговорили Вовчика, посадили у машину, самі на кузов і Урал-ЗІС рушив у Студенок. Все чин по чину, сватів зустріли, запросили до столу, випили по чарці, по другій… полилась розмова. Вовчик після першої чарки майже втратив дар розмовляти і крутився між двох дебелих мужиків бажаючи вислизнути. Вийшла Надійка, пощебетала із судженим і повела його одразу до своєї кімнати. Свати довго ще сиділи нахвалюючи жениха, а батьки – невістку. Вже пора і додому їхати, а двері у спальню не відчиняються. Всі подумали, що все гаразд, батьки задоволені, хлопці завели машину і гайда навпростець додому.
   Проїхавши десь кілометрів три між Дівочою горою і молодим дубняком фари раптом вихопили з темряви кремезну фігуру чолов’яги, який біг босий у трусах і майці до заводу. Побачивши машину він дременув у ліс і скільки хлопці його не звали, так і не обізвався. То був Вовчик.
   На другий день, зустрівши Надію, хлопці поцікавились, що трапилось?
- Ну ви і жениха мені знайшли! Тільки зачинила двері, сіла коло нього, як Вовчик сіганув у вікно, поламав штахет у садку, вилякавши Сірка, який гавкав аж до ранку…
Сватання не вдалося.

Анатолій Бойко, м.Глухів

17 травня 2010року