Сонце нового дня. Листопад посеред літа. Анатолій Іванович Печений - член літ. - мист. обєднання "Сіверщина", м.Глухів, Сумська область, Україна.

Сумщина творческая. Культура и искусство
Алексей Щербань 12 февраля 2012 в 12:44

Сонце нового дня
 
  Швидко стемніло. Пішов дощ. Великі краплі барабанили по металевому даху. Микола, не роздягаючись, ліг на диван і непомітно для себе заснув.
   Приснились доньки, яких не бачив уже кілька місяців. Широке озеро, на березі якого дівчатка ганялися за метеликом і ніяк не могли його впіймати. Раптом вони побачили мурашник і, забувши про метелика, почали допомагати комахам будувати хатку…
   Миттєво прокинувся. Дощ продовжував вибивати барабанний дріб. Микола зрозумів, що тепер уже до ранку не засне. Увімкнув світло й зайшов у кімнату, де колись була дитяча спальня. За кілька місяців він жодного разу не відчиняв двері. У кутку стояло дитяче ліжко, яке, як йому здалося, ще зберегло тепло. Під ліжком лежала червона шкарпетка. На стіні висіли малюнки доньок. Ось зелений кінь пасеться на червоній траві. Його голова більша від тулуба, а поряд – верба, більше схожа на баобаб. «Не встигли розфарбувати», – подумав, посміхнувшись.
   Пригадався той день, коли помирала остання надія зберегти сім’ю, а слова дружини камінням падали на його серце. Він сидів біля яблуні й байдуже дивився, як родичі дружини вантажили на машину речі. До нього швидко підійшла теща й кинула: «Каструлю я тоже забираю. Это мой подарок на свадьбе».
   – Що? А-а-а. Каструля. Так-так. Звичайно. Це ваша. Забирайте.
Сказав і подумав: «Тут сім’я рушиться, а в неї проблема – відвоювати каструлю». Нарешті все було завантажено, дружина підійшла до нього. Коли глянув їй в очі, то зразу ж в уяві постало море. Згадав, як вони, взявшись за руки, стрибали у воду, милувалися красою південної ночі, морською місячною доріжкою, сходом сонця…
   Вона сказала: «С нами не общайся. Вот телефон моего адвоката. Все вопросы решай с ним».
   Сказавши, швидко попрямувала до машини, а Микола несподівано для себе крикнув: «Наталі! Як надумаєш, то повертайся, бо я тебе ще не розлюбив».
   – Нет! Это неправда! – крикнула дружина.
   – Любил ты только мамочку и сестру. Если бы ты любил меня, то разве ты бы…
   Мотор потужного автомобіля заглушив її слова. Машина рушила. Сонце сховалось за деревами, повіяло прохолодою.
   – Агов! Миколо! – погукав сусід. – Чого сидиш смутний та невеселий? Ворота відчинені. А де твої домочадці?
   – А-а-а, ворота. Так. Дійсно. Треба закрити, бо це не по-хазяйськи. А дітей із жінкою відправив на курорт, у Крим.
   Сказав ці слова, а тоді подумав: «Навіщо я брешу? Адже незабаром він скоро дізнається про все, що сталося».
   – Щасливі, – позаздрив Сергій Іванович. – А я от у Криму жодного разу так і не був. Там, мабуть, красиво?
   – Авжеж. Міжнародна здравниця.
Запанувала тиша. Сусід запалив цигарку. Дим заплутався в його бороді…
   – Я, синку, все бачив, – промовив співчутливо сусід. – Ось що я тобі скажу. Ти того… Ну, значить… Не надумай там нічого…, бо це ж гріх… У житті всяке буває. Он у мене… Та ти ж знаєш… Дітей, конєшно, жаль.
Він хотів ще щось сказати, але махнув рукою й пішов.
   Здається, що це вчора було, а от уже кілька місяців промайнуло… Погляд упав на підвіконня, де стояла банка. Колись тут жив хрущ. Доньки дивувались, чому він не їсть шоколад, який вони кинули в банку. Микола пояснив, що в неволі й шоколад не смачний, що хрущ скучає за татом і мамою. Тоді діти винесли банку на вулицю, зняли кришку, і полонений, радісно махнувши крилами, полетів у піднебесся.
   Микола зачинив двері дитячої спальні, не вмикаючи світла, роздягся й ліг на диван з надією хоч вранці заснути.
  Непомітно закінчився дощ. Загорявся світанок. Раптом закалатав дзвоник. Микола швидко попрямував до дверей, плутаючись у здогадках: «Хто це в таку рань прийшов?». Вийшовши у двір остовпів: перед ним стояла старша донька. Вона кинулась батькові на шию. Від хвилювання й холоду дитина тремтіла, а очі були повні сліз. Схлипуючи, вона сказала: «Татусю, я втекла з дому. Тепер буду жити з тобою».
Сходило ранкове сонце. Сонце нового дня…

   Анатолій Іванович Печений - член літ. - мист. обєднання "Сіверщина", м.Глухів, Сумська область, Україна.


 
1
Комментариев
0
Просмотров
2575
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.