Літній ранок. Приснилось, наче дядько Василь катае мене на тракторі , але ми не їдемо по землі , а летимо між хмарами . Мені страшно й весело . Я кажу: Дядьку. Дайте я сам спробую . Чи довірив мені дядько трактор-літак, чи ні, я не дізнався, бо мама своїм поцілунком розбудила мене...
   Батько відкрив хвіртку, і корова Марта попрямувала на околицю села. Вона, збиваючи ратицями росу, йшла задумливо, згадуючи свої коров‛ячи сни. Марта не озиралась, бо була впевнена, що це не я гоню її пасти.ю а вона веде мене на пасовище.
   Ліс, побачивши нас.ю посміхнувся й зашумів. Особливо раділа ліщина. Вона завжди пригощала мене горіхами. Корова паслась. А я розбивав на пеньку горіхи. Недалеко мої сусіди, двоюрідні брати Давиденки копали ями-пастки для довгоносиків. Через деякий час Дитро сів, запалив цигарку й сказав: Дивлюсь я на тебе, братику й думаю: ти закінчив десять класів, а я-сім. Але я розумніший від тебе. Розум-це не те, що ти знаешь формулу солі чи закон Ома. Без цього прожити можна. Життєвий розум-ось що головне. Ти працьовитий, а я – ні. Хто румніший? Я! Ваша сім‛я працьовита була, а який результат? Розкуркулення. Дяка Богу, що в Сибір не погнали. У нас як? Старайся-не старайся, а бригадир у зошиті паличку поставить, і дадуть на трудодень сто грамів зерна. Так це ж якщо курці насипати со грамів зерна, то вона склює за день, а рідна влада людині стільки ж дає. І Правбу не можна говорити. Товаришь твій Сергій Матвієнко потрапив у полон до німців.ю побув там два дні тай втік. Ну й сказав би своїм, що німців не бачив. Так ні! Він чесна людина. Розповів правду- отримав десять років заслання. А в 1933 році ті, хто обдурив владу й сховав хліб, вижили, а чесні люди лягли в могилу. Запам‛ятай, братику: наша країна тримаеться на опорах, і назва цих стовпів-брехня, підлість, зрада.
   Дядько дмитро дістав торбу й виклав на газету горілку, сало, огірки й хліб. Тоді він махнув мені рукою, а коли я підбіг, то дав мені жменю цукерок.
   - Їж на здоров‛я,-сказав він.-Ти, Толяня, сиди на пеньку, а як побачиш бригадира, то крикнеш нам.
Але найбільший брехун,- продовжив далі дядько Дмитро,-це уряд. Я колись був у музеї й бачив під склом одну з перших більшовицьких газет. Новая жизнь,  7 октября 1905 год. Опубліковано програму партії. А що там написано?! Після перемоги революції у нас буде два вихідні дні, буде заборонено нічну працю, буде заборонена жіноча праця там, де це шкодить здоров‛ю, восьмигодинний робочий день.  
    А що боло тоді як вони до влади? Відкрий газету Правда від 3 жовтня 1940 року. Там написано учитівая возросший уровень благосостояния трудящихся ... вводится плата за обучение в старших классах школ и в вісших учебніх заведениях. А 26 червня 1940 року новій указ О переходе на восьмичасовой рабочий день , на семидневную рабочую неделю и о запрещении самовольного ухода рабочих и служащих с предприятий и учреждений. Так це ж кріпатцтво!
   А в придачу до всьго ми повинні були співати пісню Я другой такой страни не зна, где так вольно ходит человек. А як же я для порівняння узнаю другую страну, якщо не можу виїхати із села?! Я ж жодного разу не був у Москві. Учора на зборах я ледь стримався, щоб не засміятись Парторг каже: Цели у партии, и у народа совпадают. Так це я розумію так: дядько навантажив повний віз дров. Сам заліз на дрова й періщить коняку палкою, щоб та швидше тягла віз. Так у них же дійсно мета спільна-доїхати додому.
   Їде!- гукнув я, побачивши бригадира. Брати сховали горілку й схопили лопати. Коли бригадир під‛їхав, дмитро сказав: Василю Івановичу. Земля дуже тверда. Мабуть, тут колись дорога була.
   Бригадир подивився й сказав: Щоб до вечора роботу закінчили. Я перевірю. Потім він сів на коня й поїхав. Брати довго дивились йому вслід, а тоді дядько Дмитро подивився на мене й спитав: Ви в школі вивчали повість Микола Джеря?
   -У шостому класі ивчали.
Тоді скажи мені, чим відрізняеться поміщицький наглядач від бригадира?
   Я довго думав і не міг  відповісти, а дядько ззасміявся й сказав:
У бригадира прізвище Гриценко, а в поліцейського наглядача як?
   -Забув.
   -Ну й правильно. Їх і не треба пам‛ятати. Собаці собача честь.
   Скільки часу спливло від тоді! Давно померли брати Довиденки, мої батьки, помирає й село. Недавно я навідався в рідне село. Зайшов у двір дядька Дмитра. Хата світить ребрами й непримітно дивиться на мене очима-вікнми без шибок. Бур‛яна мов вороги, оточили дворище, а груша, гордість хозяїв, лежала на землі. Біля дерева стояли кози й сокували листям. Зайшов у сад. Може, де зберігся відбиток ноги дядька Дмитра. А може, вчуеться його голос? А ось на цьому пні колись він, випивши по чарці з моїм батьком, стояв і, показуюючи пальцем кудись за село, говорив: Ге-ге-ге! Усіх не обдурите! Ні-і-і ! Не обдурите! Час брехунів не буває вічним! Я сів на пень. З бур‛янів вийшов пес і почав розглядати мене. Я кину йому кусень хліба, він схопив його на льоту й побіг. Тепер він господар вору дядька Дмитра-сільського філософа. Колись на екзамені в інституті, я розповідав про конфлікт філософа Сковороди зі світом зла й неправди . Фінал виступу вразив державну комісію, коли я процитував напис на могилі Григорія Савовича Світ ловив мене, але не впіймав. Слід би було додати, що і в моєму селі, в Сутисках, теж жив філософ, на могилі якого я колись напишу:
    Влада дурила його, та не одурила.