Пістренко Василь Іванович м.Глухів Сумська обл. Самі спробуйте

Сумщина творческая. Культура и искусство
Алексей Щербань 14 апреля 2013 в 13:51
САМІ ПОПРОБУЙТЕ
Кажуть люди:  „Не хитра то штука виростити на городі чи в полі квасолю-повтикав-посадив, раз процюкав-просапав бур’ян і...чекай великого врожаю. А потім посмикай-позривай стрючки, полущи квасольку, просуши її, і вона готова до вживання-використання.
Вари  щоденно супи з квасолею, печи гарячі пиріжки з нею, та й просто готуй кашу квасоляну, і наїдайся від пуза  усіх приготовлених страв  з красуні-квасолі.
А можна вивезти цю бобову культуру і на продаж. Ось тут виникають проблеми. Правда, не дуже страшні, але ж...
Зібрала  Маруся Борщиха (інвалід з двома палками) цілий кубинський чувал квасолі, вирішила її продати і грошенят вторгувати, адже один  кг,тобто кілограм, квасолі в ті пере будівничі часи коштував не так уже й дешево-двадцять копійок.
Звернулася за допомогою до свого люблячого зятя Миколи на прізвисько Агешка. Він був знатним механізатором-трактористом не тільки в тещиному селі, а й Тростянці. Орав городи під сівбу різних культур весняної і осінньої пори, звичайно, не за спасибі, яке не покладеш в кишеню, не намажеш ним шматок хліба та й не купиш і солі – так кажуть.
Знали Миколу і городяни, як вмілого водія, котрий часто возив свого начальника в обласний центр, тобто в Суми. Одного разу каже теща  Маруся зятю Миколі:
– Оце зібрала чувал квасолі під зав’язку, так ти, Колю, відвези в город і продай її – буде свіжа і жива копійка.
– Це  не так просто, теща, як ви думаєте-гадаєте, – шанобливо відказує зятьок, – це треба ще заздалегідь домовитися з приймальником-заготівельником на районній базі, навантажити, відвезти, розвантажити, переважити  і таке інше, і тому подібне...
Наступного дня зять бурчав-бурчав, матючки мурчав поки з геканням-хеканням вантажив-кидав чували, мішки, оклунки, торби з квасолею на тракторний причеп, знову чортихався, відхекувався... Відвіз товар заготівельнику-шабаю, відтарабанив шефа в Суми.
Лише аж третого осіннього світлого теплого дня завітав-причимчикував на власному авто  до ненаглядної, любимої тещі в гості, щоб вручити їй виручені гроші за продану квасолю.
–   Ну, тьоща, шевелі-шевелі ногами, підходьте – получайте навар-гроші за квасолю, – шутковано підганяв тещу зять, зате вам, вторговані за квасолю 70 рублів, а то я спішу в райцентр.
Маруся скрупульозно перерахувала  карбованцеві „купюри”, які віддав зять за квасолю. Щось про себе хмикнула декілька разів, а тоді до зятька:
– Слухай, Миколо, – сухо придавила слова теща, – а чого ж так виходить: возив ти багато квасолі, а грошей не дуже – то густо привіз – тільки 70? Га? – наступала теща на зятя.
– Ага, отож, отож, – з непідробною образою відповів Микола, – ви, мамо-мамочко, самі попробуйте оті чували та торби на горбу попотягать та кругом хабарика дать, то, може, вам більше заплатили б. А мені ж ви теж за роботу нічого не заплатили?
При цих словах сердитий Микола сів у персонально-власне авто, завів машину, яка теж невдоволено  гиркнула-чмихнула і помчала – помчала на Тростянець.

 
1
Комментариев
0
Просмотров
2955
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.