Пам’яті В. Стуса
                                                                                             Із вдячністю

Коли таке бувало,
Щоб так читали Стуса,
Неначе після стресу,
Неначе після струсу?
Неначе мозок вперся
В його сріблясті думи,
І всі оті рядочки
Розтягує, як гуму.
На тлі його печалі
Печатки сильних літер,-
Давно не купували
Усю його палітру!
Коли таке бувало,
Щоб навмання, наосліп
Любили, як дитину,
Поезію дорослі?
І брали дике слово,
І слово те гарчало,
І падали зі столу
Всі домішки печалі.
Тут, знаєш, як почати,
І, дивлячись, навіщо…
Дістати жовту книжку
Із чорного горища…
А далі вже – читати!
Я раджу – божевільно,
Не солодко- квітуче,
Не пряно і ванільно.
Читати – як кричати,
Щоб слово не зів’яло!
Коли таке бувало?
Коли таке бувало…