ДУМА АГРОНОМА

Болить душа у агронома.
Він кожне поле пам’ятає,
Низинки й пагорби знайомі,
І як зерно в них проростає.
              Вночі у сон йому прилине
              Дух дозріваючого жита,
              Очікуваний дощик тихий
              Напоїть землю, трави й квіти.
Гречане поле білопінне
Та буряків листки широкі,
І кукурудзи ріст невпинний,
Жовтіють соняхи високі.
              Велично попливуть комбайни,
              Заповнять золотом машини.
              І агроном щасливий, радий
              Цілує в пригоршні зернини.
І бачить вже осіння поле.
Ростки завруняться зелені,
Покотить хвилю, наче море.
Він вірить, він шанує землю.
              Земля родюча нам дісталась
              В благословеннім краї вільнім.
              За неї предки наші бились,
              Навчило хліб ростить Трипілля.
І ґрунт родючий  чорноземний
Везли в вагонах за кордони.
Скоробагатьки-ненажери
Спішать сьогодні землі спродать.
              Чи є у Раді агрономи,
              Чи в кабінеті міністерськім,
              Чи продадуть разом з землею
              Народ покірний український?
Руїна нині в Україні.
Пирій з осотом розрослися,
Ромашки дико забіліли.
Їх видно з вікон „Мерседесів”?
              Забилось серце в агронома.
              Він чує, як земля страждає.
              Тамує біль свій валідолом.
              Земля з надією чекає.