Є камені прості, а є наріжні.
Є – для прикрас, а є – і для биття…
А є ще той, що вріс на роздоріжжі
Дороговказом  тлінного життя.

Ми всі приходим рано, а чи пізно
До того перехрестя суєти
І обираєм, опустивши списи,
Якою нам дорогою іти…
 
                    @

…Ще в юності, в полоні мрій і честі,
Та повний марнославства і цноти,
І я стояв на тому перехресті
Та й обирав, куди мені іти:

Піду наліво – житиму багато
І буду світом тішитись щодня,
Але не буду на коні скакати,
Бо втрачу свого вірного коня.

Піду направо – знайде кінь удачу
І буде десь скакати в табуні,
Але тоді себе самого втрачу,
Томý що смерть знайду на чужині.

Якщо ж піду я прямо – неодмінно
Знайду КОХАННЯ – світле, неземне,
Але тоді і вірний кінь загине,
І знайде смерть зухвалого мене…

                      @

…Я не пішов ні вліво, ні направо
І не вернув назад до куреня…
Піднявши списа, я поїхав ПРЯМО–
Загинув сам і загубив коня!