Реклама на сайте Всі Суми: (0542) 77-04-78 vsisumy@gmail.com

Важкі колоски

Блоги, Иван Житник
26 ноября 2011 в 17:33
Пересохлі губенята Ганнусі ледь розтуляються. Личко, жовтіше за віск, здригається, наче в нього хтось тикає пучкою.
- Мамочко, їсточки...
- Счас, донечко, счас, - Варвара бігає по хатинці, заглядаючи то в піч, то під лавку, то під стіл.
- Счас, донечко, счас. Ну де ж вона, де?
Сльози котяться по її щоках і падають на почорнілу долівку.
-Я ж тобі на сьогодні перепічку... перепічку приберегла. Куди ж я її поділа?
- Мамочко...

На Ганнусі - самі кісточки, а замість шкіри - тоненька прозора плівочка.
«Наш народ, завдячуючи вождю і вчителю Йосипу Віссаріоновичу Сталіну, добивається величезних і грандіозних зрушень у побудові соціалізму...» - вривається крізь порохняве і перекошене віконечко до мазанки Голощуків із гучномовця, вивішеного неподалік на майдані. Варвара зупинилася посеред глинянки. «Що ж це таке? Які-такі зрушення?» - запеклося в голові. Та найтривожніше: «Де ж перепічка?..

Учора Варварі вдалося прихопити дещо з поля. Коли об'їждчик Саливон Скоромохов гайсонув на вгодованому жеребцеві до села, щоб похмелитися після вчорашнього перепою, Голощучка смикнула з десяток колосків і собі за пазуху. Правда, краєчком ока помітила, як в цієї ж миті на неї блимнув більками бригадир Шуковець. Вона вся похолола, кров шугонула в скроні, ноги підкосилися. І було від чого: на тому тижні за колоски не стало в селі Антона Гавриша. Його вислідив Скоромохов.

«Ну все, - злякалася Варвара. - Це кінець».
Знову взялася за серпа. «Ш - ш - ш», - падали на стерню стебла. Поколювало в спині, а Варвара ніяк не могла з переляку розігнутися і глянути на Шуковця.
«А мо’, він і не бачив? Мо’, і не помітив?».

День минув благополучно. Дибала Голощучка стомлена додому та й заспокоювала себе: «Ні, не бачив бригадир, то мені з перестраху так привиділося. Ні, не бачив...».
Зайшла до хати і прямо з порога:
- Ганнусенько, донечко, я зараз тобі перепічку спечу.

Швиденько вилущила зернятка, перед цим замкнувши двері не тільки хатні, а й сінешні. Розтерла їх макогоном, нахлюпала в миску з кухлика води, додала їстівної зелені й жменьку просяної полови, що позичила в заможнішої від себе бездітної сусідки Анюти Берегової. З - під припічка дістала малесенький шматочок зчорнілого сальця. Мазнула ним по сковорідці.
Із замішанки вийшло в неї дві перепічки.

«Це добре, дуже добре. Одну сьогодні Ганнуся з'їсть, другу - завтра», - пробилася, аж посвітлішало в хатинці, рятівна думка. Підсмажились перепічки, нічого вийшли - чорнуваті, правда, але ж з борошенцем.

Одну простягла Ганнусі. Підняла лівою рукою голівку донечки, щоб їй зручніше було, а правою з кухлика подавала воду, щоб запивати. Ганнуся їла жадібно, відкушуючи потрошку, й відразу ковтала, не пережовуючи, шматочки. Та так і заснула. Чи то підситилася, а чи безсилля з голоду зморило. А рано - вранці проснулася й так тихенько - тихесенько:
- Мамочко, їсточки...

У Варвари від хронічного голодування і в самої паморочилася голова й смоктало під ложечкою. Через це вона одразу навіть не змогла згадати, куди приткнула другу перепічку. Тому й стояла стовпом посеред мазанки, пригадуючи куди приткнула спечене.
- Ганнусенько, згадала! - нарешті зраділо крикнула.


Звечора, загорнувши перепічку у чистеньку ганчірочку, поклала її під ковдру на вбогому ліжечку, а сама лягла на лавці. Не дай Бог таке святе добро роздавити! Тремтячими руками витягла того коржа й поковиляла до доньки.

Раптово від сильного удару розверзлися двері й на порозі виросли Скоромохов, Шуковець та оперуповноважений із району Дарников. Варвара його зразу пізнала - він забирав Гавриша. Тьохнуло серце, вирвалося згорьоване: «Ой!»

- Оце вона, товаришу оперуповноважений, учора на полі хліб крала, - тицьнув пальцем Шуковець, глянувши прямісінько в очі Варварі, наче обпалив її вогнем.
- Я... я... - щось хотіла заперечити, але не могла. Слова від переляку застряли бозна де.
- Підете з нами, громадянко! - відрізав Дарников. - Усі ось так «якають», коли їх ловлять на розкраданні народного добра. Та ми цього недопустимо. Правильно, товариші, я кажу?

- Конешно, правильно, - підлестився Шуковець.
- У райвідділі розберемося, - Дарников запалив люльку й додав: - У мене всі зізнаються.
- Та як же, людоньки добрі, як же так, - заголосила Варвара. - В мене ж донечка на Божій дорозі...Пожовтіла з голоду.

- Нічого не трапиться з нею, - вів своєї Дарников. - А хліб красти не дозволимо. Збирайся по швидше, ніколиться нам.
- Та що ж це ви коїте, людоньки?! - кричала Варвара. Та її вже ніхто не слухав.

… Аж надвечір прибилася до села Варвара Голощук. Її в районі допитали, тицьнули папірець, щоб розписалася про невиїзд і попередили, аби чекала виклику.
Тільки переступила поріг, одразу кинулася до донечки. Серце шалено калатало. Її погляд упав на широко розкриті дитячі оченята, які захололи в німому відчаї...

Більше цікавої інформації читайте на сайті     ivanzhytnyk.com
2
Комментариев
0
Просмотров
1740
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.