«Та сніжинки білі вкрили виноград. Грона побіліли, побілів ввесь сад»

Блоги, Иван Житник
26 октября 2011 в 08:22
Уранці, після приморозків, на травичці з’явився дрібненький сніжок…Але поки що світить сонечко…По-осінньому тепло...

ВИНОГРАД - СНІЖОК
Полуднева осінь забрела у сад.
Дівчинка, мов ягідка рвала виноград.
Бігали хмаринки в небі затісні.
У руках дівчиноньки грона, як пісні.
Тут хлопчак з’явився, квіти у руках.
Зашарівсь, знітився, усміх - на устах.
Квіти ніжні - ніжні дівчинці віддав,
Слова не промовив,слова не сказав.
Спілі грона впали та й на моріжок.
Квіти чарували, раптом …впав сніжок.
Чистий красень, перший,білий, мов фата,
Хоч іще й гуляла осінь золота.
Та сніжинки білі вкрили виноград.
Грона побіліли, побілів ввесь сад.
У вальсі закружляла пара молода.
А мені здалося, що хлопчак - то я.
Роки промайнули, в душі відцвілось.
Дещо позабулось, дещо й збереглось.
Та вернуться хочеться хоч на мить в садок.
Де кохання - вперше, виноград - сніжок…

ЗЕМЛЯ ЛИСТОЧОК ЗУСТРІЧА
Не хоче падати
листочок,
У нього вдарив
морозець.
Він ще бринів,
немов дзвіночок…
Хоч розумів, що це
кінець.
Кружляв листок…
спускавсь на йоту.
І завмирала срібна
мить…
Кружляв він птахом
у польоті,
І той політ хотів
спинить.
Пожовклий лист блукав
бездумно…
(Природу вже не
уквітча).
Спускавсь тихесенько,
безшумно…
…Земля листочок
зустріча.


НЕ СУМУЙ, НЕ СУМУЙ
По сріблястій землі
голубі
кораблі
Пропливали
у світ
невідомий…
На твоєму чолі,
наче птахи малі,
Дві зморщечки
знайомі.
Не сумуй,
не сумуй…
Серцем щастя
відчуй.
І печаль обмине
стороною.
Не страждай,
не горюй…
Замок - рай
намалюй
На піску
золотому.
По сріблястій
землі
Пропливли
кораблі.
Заблукали
в світах
невідомих…
У сонливій
імлі,
на казковім коні
ми вертались
додому.
Не сумуй,
не сумуй.
В душі радість
відчуй.
Бо кохання
моє із тобою…
Не страждай,
не горюй.
Замок-рай
намалюй.
На піску
золотому.

ОСІНЬ РАННЯ УПЛЕЛАСЬ
Пада дощ…
краплини сірі
Б’ють шибки,
мов молотком…
А в саду вже
вишні спілі
Ще вмились вранішнім
теплом.
…У мої роки
цвіт-хмелем
Осінь рання
уплелась.
І струмочком
невеселим
Тихо-тихо
розлилась…
* * *
Диво - лист кружляв
Пожовклий
Над деревами
У млі…
Це осінній місяць
Жовтень
Никав сонний
По землі…

* * *
Заблукав у хмарах
дощик - пустунець…
Може, це вже осені,
осені кінець?
А уранці тихо
впав на землю сніг…
І моє кохання
у собі …зберіг.

1
Комментариев
1
Просмотров
2716
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Комментарии

Від Івана Житника.

Уранці після приморозків, на травичці з'явився дрібнесенький сніжок...Але поки що світить сонечко...По-осінньому тепло. Пожовклі листочки ще прагнуть втриматися на деревах, хоча...Все ж таки осінь, а потім - зима. Вона прийде й буде вже далеко не дрібненький сніжок. А поки що всюди - позолота...