Реклама на сайте Всі Суми: (0542) 77-04-78 vsisumy@gmail.com

Довіра та зневіра

Блоги, Євген Положій
20 июня 2019 в 11:29
Свій До Свого По Чуже / Плюс Кварталізація Всієї Країни / З Думкою Про Сталіна / Ціна Зневіри

Філософи та історики стверджують, що прогрес та панування людини як виду на планеті Земля забезпечили довіра та вміння співпрацювати. Іншими словами, це вміння створювати широку мережу для прийняття та обробки даних з метою прийняття найбільш правильного рішення і подальшого практичного його втілення. Наприклад, мережа-плем'я, куди кожен віддає свій внесок для виживання, як це відбувалося в Кам'яному періоді,  цілком може покластися на внесок іншого.

Спільноти, яким вдавалося робити це найкраще, з часом створили перші держави і стали домінувати над неорганізованими сусідами.

Невідомо, наскільки ці твердження істориків та філософів мають рацію, але за кілька десятків тисяч років на планеті мало що змінилося. Спільноти, що вміло створюють мережі, побудовані на довірі, продовжують домінувати, і, зважаючи на неймовірно стрімкий технічний прогрес останніх двадцяти років, їх перевага стає все більшою, майже недосяжною. Спільноти ж, у середині яких панує зневіра, стають все більш архаїчними та відсталими, а їхні прогресивні та активні члени намагаються щонайшвидше покинути або, принаймні, забезпечити втечу за межі території зневіри своїм дітям.

Отак воно в житті і буває: про що не заходишся писати, однак у результаті напишеш про себе і свою країну.

Леонід Кучма тягнув до Києва людей із Дніпропетровська, Віктор Ющенко - з Сумщини та Західної України, Віктор Янукович заполонив усі посади вихідцями з Донбасу, а силові структури - нещодавніми громадянами Росії, Петро Порошенко оточив себе бізнес-партнерами та вінничанами. Володимир Зеленський тягне до влади всіх від мала до велика з "Кварталу 95", бо вважає, що цих людей він добре знає і вони його не підведуть. Найкращий друг дитинства та бізнес-партнер, який має дружину з російським громадянством, стає в.о. голови СБУ, сценарист "Кварталу" - головою Адміністрації президента, сценаристи "Кварталу" та актори балотуються в народні депутати. Черга, очевидно, за водіями та технічними працівниками. Бо кому ж іще довіритися, як не їм? Не своїй, перевіреній роками мережі?

І так, як уже сказано, розмірковують усі українські політики. Навіть такі, як Зеленський, що спочатку чесно дорікають попереднику тим, що він роздав посади бізнес-партнерам та кумам, а потім, наче нічого такого не відбувається, доводять роздачу посад своїм людям до абсурду.

Немає жодного сумніву, що ця корпоративна довіра, потрапивши під тиск спокус великої політики, дасть із часом не одну велику тріщину. Не тому, що у "Кварталі 95" недостойні люди, зовсім ні. Просто їхня мережа довіри створена та пристосована зовсім до інших умов та реалій. Тож публіка мусить бути готова до найнесподіваніших метаморфоз.

Така кількість людей зі сцени та суміжних професій у вищих ешелонах влади - діагноз для суспільства. Так, актори і порнозірки інколи обираються в парламенти й інших країн, де у середовищі професійних політиків продовжують робити те, що вміють щонайкраще - своє шоу. Виходячи з останніх соціологічних опитувань, ситуація в Україні після дострокових парламентських виборів буде дзеркальною: поодинокі політики виглядатимуть у Верховній Раді, наче порнозірки - серед акторів, які влаштовуватимуть шоу.

Нинішні політичні реалії взагалі спонукають нас уважно роззирнутися і збагнути, в якій же країні й серед яких людей ми живемо. Хто ми такі, українці, щоб претендувати на достойне життя і почесне місце серед інших спільнот світу? Бо місця під тим сонцем свободи та достатку не так і багато.

Коли в суспільстві немає довіри, її місце природно займає зневіра. Але жити весь час у зневірі людям важко. Людям хочеться спокою та впевненості у завтрашньому дні. Як тоді можна пояснити результати соціологічного дослідження, згідно якому дві третини українців є прибічниками авторитарного стилю управління і соціалістичної ідеї? Тобто, печально кажучи, готові повторити слідом за приблизно ж такою кількістю росіян (у пропорції): "Сталіна на вас немає!"?

Можливо, тим, що всі вони хочуть стати членами сталої мережі, яка якщо б і не зруйнувала зневіру, то хоча б загнала ту в темний підвал. Але ці люди не отримають взамін на авторитаризм довіру. В авторитарних мережах довіру заміняють страх та сліпа віра у вождя та абстрактну ідею. Є безліч зафіксованих свідчень 1937-39 рр., коли арештовані до самого кінця вірили, що їхній арешт і майбутня страта - жахлива помилка, їх із кимось переплутали. Раз-у-раз, коли вертухай проходив коридором повз двері камери, вірні ленінці кричали: "Слава великому Сталіну!" та інші лозунги в надії, що їх почують і звільнять. Ніхто їх, звісно, не звільняв. Бо авторитарна мережа не припускає помилок, а навіть коли й припускає, то ніколи не визнає.

Характерно і неймовірно, що такі результати дослідження здобуті не десь в умовній країні Африки, що не знала жахів тоталітаризму, а в країні, що пережила окупацію, Громадянську війну, селянські бунти, Голодомор, репресії, Другу світову війну і зазнала у цих лихих подіях ХХ століття неймовірних людських втрат. Напевне, немає в Україні родини, яка б не постраждала від злочинів більшовизму, і, напевне, немає в світі такої країни, де б так ретельно знищували цвіт нації: від заможних селян, які працювали зі світанку до заходу сонця, і підприємців - до священників та інтелігенції, які сміли мати власну думку.

Зневіра це і є страх. Страх відповідальності за свої дії. Страх, що зводить комунікацію в суспільстві до дуже простих і примітивних рефлексій: недоброчесності, анонімних доносів та зради. Звичайної людської зради та заздрощів. На таких якостях мережу довіру та взаємодії не збудуєш. Країну - тим більш.

Будьте пильними. До нових захоплюючих зустрічей. Життя прекрасне. Дві третини українців, згідно ще одного соціологічного дослідження, поділяють думку Юлії Тимошенко і радять Зеленському проводити дострокові вибори, навіть коли Конституційний суд визнає відповідний указ президента неконституційним. Залишимо без коментарів думку Тимошенко, вона не така важлива. Але вдумайтеся: дві третини українців підтримують антиконституційний заколот. Для них Конституція - не основний Закон, а щось нікчемне. Вони не довіряють державним інституціям і законам. Бо, виявляється, вони втомлені від споглядання війни по телевізору та зневірені в своїх найкращих сподіваннях швидко очікуваного благоденства. Тож нехай вони не дивуються, коли згодом у них почнуть забирати квартири та майно, керуючись такими ж самими інструментами зневіри. Бо одне невід'ємне від іншого. І кожен, безсумнівно, заплатить згодом свою ціну.
 
0
Комментариев
0
Просмотров
1599
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.