Щастя, щастя моє
закотилося десь одне.
Вітер в полі траву зірвав,
в неї щастя моє поклав.

І котилося щастя за гори,
бо у ріднім краю знало горе.
В горах високі дерева,
притулитися щастю треба.

Задумалось щастя тоді:
"- з  за дерев не видно зорі,
під листом неба нема.
Це не щастя, коли одна.

Полечу я до рідного дому,
може там я зазнаю і втому.
Але в ріднім краю видно небо.
Подивлюсь і нічого не треба."