Реклама на сайте Всі Суми: (0542) 77-04-78 vsisumy@gmail.com

Ода рідному болотцю

Блоги, Анна Горпинич
04 сентября 2018 в 13:38
Прозовий твір до Дня міста Суми
Днями у всіх нас трапилася знаменна подія. Ми святкували День міста. «Ну що в цьому такого? День міста кожного року», - запитаєте ви? А я вам відповім. Цього року цей день був особливим, бо тривав він аж три дні. Кількість нових локацій, розваг та подій просто зашкалює. Особисто я не згадаю подібного розмаху за останні років 20. Виправте, якщо я помиляюсь. Але, по-моєму, востаннє такий кіпіш в Сумах був, коли відкривали McDonalds.

Воно й не дивно, адже вибори  на носі, і вся білосердешна команда з останнії сил намагається не втратити свої бойові позиції. І намагається досить успішно, варто відзначити.

От і у ці дні по «Сотні» курсував натовп людей. Схоже було на те, що всы вони йдуть, як мінімум до мавзолею. Люди невтомно робили селфі на «алеї літаючих парасольок», за версією фейсбучних експертів, «злизаної» з творчості львівських креаторів, у соцмережах активно обговорювалась нова інсталяція I Love Sumy, яка знову «не така» і встановлена «не там». Хтось підраховував, скільки на всьому цьому фестивалі було зароблено, вкрадено і хто залишився в плюсах. Коротше, все стабільно було в датському сумському королівстві.

Я ж собі тихенько тішилася тим, що ми таки можемо. Можемо святкувати, радіти, а не лише депресувати на різні теми.

Радість моя трохи вщухла, коли я виявила, що у моєму улюбленому «МоНаМі» закінчилося морозиво. Практично усе, окрім шоколадного, яке я не дуже люблю. Чи варто говорити, що у ресторанах та кафе у цей день яблуку ніде впасти було. Як наслідок, уже о 20-ій збуджений натовп сумчан у святковому настрої виїв усе і задоволено почимчикував слухати концерт Ляпіса в шикарному доповненні Василя Жадана на головній площі міста. Можливо концерт був і справді чудовий. Я навіть впевнена, що так і було. Просто я на нього не пішла.

Насолоджучись тишею та дожовуючи несмачний сендвіч з салямі та огірком, допиваючи латте без кришечки на горнятці (бо їх, виявилось, теж замало для такої кількості людей), я ще довго сиділа біля символу цього чарівного міста. Міста, де живуть милі, хоч і голодні, люди. Де багато проблем, але так багато ще невикористаних шансів на успіх. Альтанка стояла так само гордо, підсвічена вогниками, ніби знала, що вона є серцем цього казкового міста. Син намотував круги навколо неї на самокаті, а я, облившись кавою, тихенько посміхалася. Бо це все одно моє місто. Моє рідне, тихеньке болотце, кращого за яке, здається немає ніде в цьому величезному світі.

#закоханавжиття
Анна Горпинич.
7
Комментариев
0
Просмотров
5212
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.