Memory and memorials (пам'ять і пам'ятники)

Блоги, Геннадій Іванущенко
22 августа 2011 в 11:59
Це було задовго до хуліганських виступів у Лондоні, тому думка про маковий вінок на тротуарі, як наслідок  дебошу була зразу ж відкинута. Та й сьогодні переконаний, що не міг бути об'єктом їх "уваги" символ ушанування загиблих...
Є таке свято в Англії - День Героїв. Точно, як і у нас. В цей день люди прикріплюють до одягу макову квітку, а до пам'ятників кладуть макові вінки. На згадку про тих, хто загинув за Британію. Або за її інтереси...

Отож, вінки лежали на тротуарних плитах. Прямо під стінами стародавньої каплиці Св. Климента, побудованої ще у ІХ столітті. Стіни каплиці, до якої щотижня приходять офіцери королівських ВПС, досі зберігають сліди від німецьких бомб, що густо сипалися на Лондон у травні 1941 року.

Може саму каплицю і вінки я й непомітив, якби не пам'ятник Гладстону перед нею. Залишки історичних знань, що спливли у пам'яті підказали: той самий... Гладстон, так-так... реформи Гладстона... чотири рази був прем'єром, ще чотири - канцлером скарбниці. Відразу уявив: от би у нас з таким "послужним списком" та пам'ятник! Стало смішно. Потім сумно...
А вінки лежали прямо на тротуарі... Чому?

І тут зрозумів... Вінки лежали на плитах тротуару. І на кожній плиті було викарбувано відповідний напис про воєнні події та людей: героїв, учасників і жертв.

 Таких плит було кілька навколо каплиці: в пам'ять про загиблих від І-ї та ІІ-ї Світових до конфлікту в зоні Суецького каналу. Без професій і звань, роду занять, як і на всіх британських пам'ятниках на вшанування загиблих. Просто "чоловіків і жінок"...

Є плити і набагато давніші, де написи стираються, або вже стерті часом. "Вода камінь точить.." Води тут з неба падає багато, тож і камені не вічні, не те що написи. Але з'являються нові. Пам'ять англійською - memory. Отже, remember - пам'ятати, сприймається як повторення пам'яті. Знов і знов... In memory... В пам'ять про наступні події для наступних поколінь історія фіксується на тротуарі.

Мимоволі згадав ще одну "тротуарну" історію. У Львові є вірменська церква з дерев'яним 500-літнім Розп'яттям. (між іншим, у дворику біля неї знімалася сцена дуелі Д'артаньяна та його друзів-мушкетерів з гвардійцями). Так от, плити навколо тієї церкви теж "віддають історією". Зловісною... Бо притягнуті вони сюди червоними "визволителями" зі зруйнованого вірменського кладовища.

На День Героїв і у них і у нас приносять до пам'ятників квіти.
У них маки. У нас - від тюльпанів до бузкового квіту.
У них приносять усі. У нас - представники патріотичних сил.
Бо влада про День Героїв не знає. Та й герої в неї інші...

Далі буде.

1
Комментариев
0
Просмотров
1921
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.