Після зради І-го Секретаря Сумського підпільного обкому КП(б)У Білодіда та І-го Секретаря Сумського підпільного обкому ЛКСМУ Фролова гине практично весь керівний склад радянського підпілля в тому числі і секретар обкому Г.Баранник. Хто ж тоді здійснював “загальне керівництво” підпіллям і партизанськими загонами під час гітлерівської окупації? “Історія міст і сіл УРСР” стверджує, що до своєї загибелі 5 травня 1942 року цим займався О. Антонов – «териториторіальний секретар» обкому КП(б)У, який з партизанськими загонами перебував під Лебедином.
Все ніби-то «сходиться»… Але ось колишній начальник Лебединського РВ МВС І. В. Борисенко (на фото) це заперечує. За його спогадами: Антонов з А. Устименком та Я. Білашем влітку 1942 року переховувався у лісі с. Барабашівки Лебединського району. Жили в землянці, з їжі мали трохи борошна. Восени 41-го року Устименко (інструктор обкому), втік, покинувши Антонова і Білаша напризволяще. Білаш, якого весною 1945 року допитувало бюро райкому розповів, що після дезертирства Устименка Антонов став говорити про потребу перейти лінію фронту і піти в армію. Далі було так: «... я вышел, чтобы наломать сухих дров. Немного прошел, слышу что-то треснуло, я остановился и увидел, что около сосны стоит полицай; в землянку заходить было невозможно. Я ушел в сторону, потом вышел из лесу и пошел, чтобы перейти линию фронта и в конце 1942 года перешел, а Антонова больше не видал».
Інший допитуваний – колишній зам. начальника поліції м. Лебедина Калініченко показав, що влітку 1942 р. поліції стало відомо про землянку в Барабашівці. Поїхали перевірити, але нікого не привезли. Де дівся Антонов – лишається таємницею.
Де ж тоді були партизанські загони, в яких він перебував, начебто керуючи радянським підпіллям? А їх, здається просто не було. В липні 1941 року бюро обкому КП(б)У затвердило склад партизанських загонів. У Лебединському районі планувалося створення чотирьох з них:
1). Лебедин – ліси, командир Безкровний.
2). Вистороп – ліси, командир Юр’єв.
3). Межирич – ліси, командир Токарь Л.В.
4). Боровенька – ліси, командир Карпов В.
Що ж із цього вийшло?
– Карпов В. і Юр’єв повтікали, покинувши загони, а свою зброю закопали в лісі – після війни їх виключили з партії. Відносно Безкровного – Борисенко описує ситуацію так:
«На улице встретил лебединских партизан, более 10 чел… Они мне рассказали, что все партизаны собрались в лесу в указанном месте, а командира отряда т. Безкровного нет.» Партизани пішли до нього додому: «…Безкровный лежал на печке, мы рассказали, что все партизаны собрались в лесу и дожидают Вас, а он нам ответил – не дожидайте, я в лес не пойду.
– А как же нам? А Безкровный говорит: Вы люди взрослые и решайте сами. Мы вернулись в лес, доложили партизанам, они командиром назначили Карпова Кондрата.»
Отже з усіх запланованих загонів дійсно був створений тільки один – К.Карпова, інші порозбігалися. Це пізніше визнало і бюро Лебединського райкому. Щоправда є сумніви відносно діяльності і дієвості цього загону. В «Історії міст і сіл УРСР» на с. 64 стверджується, що 24-ту річницю «великого жовтня» партизани ознаменували розгромом німецького гарнізону в Лебедині.
Однак, відомо, що Лебедин був захоплений німецькими військами 10 жовтня 1941року, а німецька влада стала функціонувати з 10 листопада (фронтові частини пішли на схід). Кого громили радянські партизани 7-го листопада 1941р. – одному Богу відомо.
За свідченнями колишнього начальника Лебединського райвідділу міліції, радянських партизанів ні в місті ні по селах не було чути, поки вони не вкрали корову у Токарях, куди їздила розбиратися вся поліція. За його ж словами, післявоєнне засідання бюро райкому визнало, що за період окупації в Лебединському районі не було вбито жодного німця. Більше того – бургомістром і начальником поліції певний час служили комуністи: Русанов (зав. кредитним відділом райкому) і Безкостий. Обидва брали участь у розстрілах населення, в т. ч. євреїв. Після війни їх розстріляли свої, як зрадників.
Не могло існувати великої кількості партизанів і з іншої причини: арештований поліцією ще один функціонер - зав. партизанськими базами Зимогляд (колишній завгосп райспоживспілки) після допитів показав місце схову. Поїхала поліція 4-5 підводами і забрала всю зброю та продукти – велику кількість топленого масла, сухої копченої ковбаси і спирту. І так було не тільки на Лебединщині. У Роменському районі, наприклад, усі підпільні і партизанські групи, створені функціонерами КП(б)У та працівниками НКВС одна за одною були викриті німецькими окупантами за допомогою місцевого населення.
Отже не було ніякого партійного керівництва ні загонами, ні підпіллям. Багато людей боролись проти гітлерівського режиму за власною ініціативою. Це вже пізніше компартійні чиновники понаписували більшість легенд. Заднім числом “приватизувавши” боротьбу і жертви цілого народу вони подавали це як виключну заслугу комуністичної партії.
Не довіряти спогадам Борисенка не маємо підстав: після вигнання німців він був першим радянським керівником, який увійшов до Лебедина, призначив (!!!) 1-го Секретаря райкому та Голову Райвиконкому і зібрав німецькі архіви. Вони й доповнили його спогади про період окупації 1941-1943 рр.