23 травня в Україні відзначається День героїв. Тільки сьогодні він стає  відомим широкому загалу. Встановлений  у пам'ять про загибель Євгена Коновальця (23 травня), Симона Петлюри (26 травня) та тисяч інших борців за волю України цей день є доброю нагодою згадати одного з них.
Погожого травневого дня 1926 року на паризьку бруківку впав, забитий кулею більшовицького агента С. Шварцбарда колишній Голова Директорії Української Народної Республіки,  Головний отаман військ УНР Симон Петлюра.
За радянських часів у це ім`я вкладався тільки негативний зміст. Адже вся пропагандистська машина комуністичної влади працювала на дискредитацію національно-визвольної боротьби. Ім`я  Симона Петлюри стало тією мішенню, куди спрямовувалась уся ненависть більшовизму до українського народу. „Мазепинці”, „петлюрівці”, „бандерівці” – цими епітетами „нагороджувала” імперська пропаганда тих українців, які не хотіли бути малоросами, а прагнули добитися своєму народові державного життя.
То хто ж він  - Симон Петлюра?
Біографічні відомості про визначного військового і державного діяча України початку ХХ століття зливаються з історією визвольної боротьби українського народу. І в цьому є глибокий зміст. Адже ім`я Петлюри невіддільно від долі його народу, воно стало символом прагнення українців до самостійності.
         Походив Симон Васильович Петлюра із давніх козацьких і священицьких родин. Народився він у Полтаві 10 травня 1879 року. Після закінчення бурси  в 1895-1901 навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка.З 1900 став членом Революційної Української Партії. Під загрозою арешту восени1902 року виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Вільної Громади РУП у Катеринодарі. Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував М. Грушевський. На початку1906року він редагував у Петербурзі партійний орган «Вільна Україна». З1912року Симон Петлюра став редактором російськомовного журналу про Україну«Украинская Жизнь» у Москві, в якому публікувались М. Грушевський, Д.Донцов,С. Русова, Є. Єфремов, М.Горький. У роки Першої світової війниСимон Петлюра переїжджає в Україну і стає працівником Союзу земств і міст, потрапляє на фронт де в період революційних збурень обирається головою Українського Військового Комітету Західного фронту у Мінську.
       Петлюра був одним з провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 - член Української Центральної Ради, з травня - голова Українського Військового Генерального Комітету, з червня - генеральний секретар військових справ У січні-лютому 1918 під час наступу більшовицьких військ на Київ С.Петлюра сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взявактивну участь у придушенні більшовицького заколоту в Києві. Багато було в цьому з`єднанні і наших земляків.
       В період Гетьманату він очолював Київське губерніальне земство і Всеукраїнський союз земств. В умовах пробудження національної свідомості українського народу він першим зайнявся організацією упорядкування могили Т. Шевченка і Чернечої гори. Про це говорять матеріали шевченківського національного заповідника у Каневі, які в радянські часи старанно приховувалися співробітниками і тільки сьогодні стали використовуватись в експозиціях.
      З листопада 1918  Петлюра стає Головним Отаманом Армії Української Народної Республіки. На його плечі лягає велика відповідальність за проведення збройної боротьби проти більшовиків та денікінців. В той час Україна опинилася в „чотирикутнику смерті” між військами радянської Росії, Антанти, білогвардійцями та поляками. Роз`їдали суспільство і міжпартійні чвари. Слід зазначити, що в перипетіях тодішньої політичної боротьби Симон Петлюра завжди залишався державником, ставлячи українські інтереси вище вузькопартійних. У лютому 1919 року, коли цього вимагала політична ситуація, він вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР. „Держава вища за партії, нація вища за класи” – цими словами він окреслив систему цінностей, якою повинен керуватися політик за будь-яких обставин.
        Мріючи про об`єднання всіх українських територій в одній державі, Петлюра доклав багато зусиль для проголошення Акта Злуки Української та Західноукраїнської народних республік 22 січня 1919 року. Згодом, на чолі об'єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 року він здобув Київ, проте ненадовго.
          У кінці 1919 року територія Західної України вже перебувала під контролем Польщі, на східноукраїнських землях ішла запекла боротьба з більшовиками. Прагнучи хоча б в одній частині України зберегти державне життя, він,  5 грудня 1919  виїхав до Варшави для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у  квітні1920 року Варшавський договір. Військовим досягненням цього союзу був спільний українсько-польський наступ, але на той час Україна  вже вичерпала людський ресурс. Під новим більшовицьким натиском Армія УНР мусила відступити. Петлюра виїжджає до Варшави. З листопада 1920 року він керував роботою екзильного (на еміграції) уряду УНР у Польщі. У жовтні 1924-го поселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. Не полишаючи надії продовжити боротьбу за незалежність, він організовує Другий Зимовий похід Армії УНР по більшовицьких тилах для допомоги повстанському руху, що розгортався на східній Україні.  Похід виявився невдалим. 360 його учасників було захоплено в полон і за наказом Котовського розстріляно під містечком Базар на Житомирщині. Серед героїв, які загинули, але не пішли служити ворогу  - 17 вихідців з Роменського, Конотопського, Путивльського,Сумського, Лебединського, Охтирського  повітів.
     У 20-ті роки С.Петлюра керував підпільною діяльністю на східній Україні. Це непокоїло більшовицьке керівництво. Поступово визрів зловісний план. 25 травня 1926 року Симон Петлюра був підступно вбитий більшовицьким агентом С. Шварцбардом. Пізніше цей спосіб обезголовлення українського визвольного руху ще не раз використають кремлівські „режисери”. Могила Головного отамана знаходиться на  кладовищі Монпарнас у Парижі. Надгробний пам`ятник на ній спроектував Сергій Прокопович Тимошенко– уродженець с. Базилівка (нині Крупське) Конотопського району.
      Коли в Україні стало відомо про смерть Петлюри – в автокефальних церквах на Конотопщині гули дзвони. Правились панахиди і в церквах інших куточків сучасної Сумщини. То був вияв народного протесту, одвічної нездоланної волі до правди. 

ВІДЕО:  http://www.youtube.com/user/MrTheBojkot#p/u/3/V4xNinttXG8

 
Геннадій Іванущенко, член Вченої ради
Центру досліджень визвольного руху