Боротьба з корупцією: досвід окупантів

Блоги, Геннадій Іванущенко
08 февраля 2011 в 02:44

Один мій заочний знайомий вже порозказував усім про "погодження" його на посаду і в області і в Києві. І це при ще "живому" керівнику. Не знаю, як це називається в "місцях погодження", а у юристів називається КОРУПЦІЯ... Ох, яке колись екзотичне, а сьогодні модне і для багатьох солодке слово... Борються з нею, борються, а вона в лавах самих "борців" процвітає... Ну невже ж ніколи не знаходилось на неї управи - спитає хтось?

Знаходилась... Але, трохи історії про війну.

Як це не здається неймовірним на перший погляд,  ініціатива встановлення твердого порядку в прифронтовій смузі неодноразово висловлювалася саме з боку українського населення, яке зазвичай потерпало від хаосу в умовах зміни “влади”. (До речі, такі випадки в світовій практиці трапляються і сьогодні, що підтверджують події в Іраку та інших країнах.)

З іншого боку і німецька адміністрація, особливо її господарські органи прагнули організувати місцеве громадське життя, без чого було неможливо ефективно проводити окупаційну політику, особливо її економічну складову.

Ще в умовах наступу вище армійське командування намагалося утримати від «надмірного» грабунку свої військові частини. Так, 18 серпня було видане “Особливе розпорядження №59” командуючого оперативного тилового району групи армій “Південь”, в якому зокрема говорилося, що вермахт зобов`язаний  берегти сільськогосподарський інвентар, не забирати трактори та машини, не розбирати їх на запчастини, заборонялося також забирати коней та іншу худобу, забивати племінний скот і молодняк, чіпати посівне зерно1.

З початком окупації області німецька влада почала спиратися на різноманітні каральні органи – Gestapo, СD, озброєні загони NSDAP. Під керівництвом німецької жандармерії діяла українська допоміжна охоронна поліція, створена у 1941 році. Вона будувалась за адміністративно – територіальним принципом: районні (повітові), міські управління. Займалася охороною мостів, шляхів, несла охоронну службу в населенних пунктах, проводила обшуки, облави, арешти, охороняла табори військовополонених, займалася паспортизацією2. Перелік функцій поліції був набагато ширшим від нашого пересічного уявлення про неї, як про знаряддя в руках окупантів, а в умовах боротьби з корупцією місцевих чиновників – колаборантів вона ставала просто незамінною. Адже ніхто краще від поліцаїв не знав біографії та “правила гри” як бургомістрів, голів, старост, так і своїх безпосередніх начальників. Слід зазначити, що в окупаційних установах на керівних посадах часто залишалися місцеві представники радянської номенклатури: “Захоплення влади на місцевому рівні з боку замаскованих більшовиків почалося вже під час просування німецьких військових підрозділів і набуло розповсюдження й зміцнення протягом організаційної стадії німецького цивільного управління. Переймаючи ініціативу будівництва у певному районі на себе, комуністичний агент просував на всі пости в селах і колгоспах своїх людей. Привід до цього лежав, між іншим, у тенденції німецьких службовців залишати на своїх місцях старий більшовицький адміністративний апарат”. – повідомляло німецьке донесення від 15.10.1942 р.3.

Найчастіше німці за допомогою місцевої поліції знали про це і в такий же спосіб контролювали дальшу поведінку  “службовців”.

Часто окупанти карали своїх прихвоснів за крадіжки, розбазарювання та інші кримінальні прояви, які, незважаючи на відсутність у тодішніх обставинах сталих правових норм в усі часи вважаються злочинами, тим більше  - в умовах воєнного часу.  Суворість покарання посилювало те, що в умовах розгортання партизанського руху його керівництво, зацікавлене в дестабілізації громадського життя, часто заохочувало дії своїх агентів, маючи від цього матеріальну і моральну користь. Так, у с.Собичево Шосткинського р-ну більшовицький активіст-розкуркулювач Є. при німцях став старостою, в поліцію приймав комсомольців і кандидатів партії, наприклад К, який пиячив, грабував на дорогах людей і був радянським партизаном з Брянських лісів. Є. постачав цих партизанів усім необхідним. Він послав на роботу до Німеччини 50 чол. – противників радянської влади, представивши їх німцям, як “ворожих Рейхові осіб”4.

Подібна ситуація склалася і в с. Вороніж цього ж р-ну. Староста села І. був комуністичним агентом і руками німців знищував людей, ворожих Сталіну. Ним було вбито Дзюбу С. Д., раніше розкуркуленого, бо той написав скаргу на голову господарства “Серп і Молот” Т, який розкрадав майно. Цей Т. проходить у багатьох справах, як активний розкуркулювач і грабіжник. Він був головою колгоспу в 1935-36 рр. Був ним і під час німецької окупації, маючи зв’язок з партизанами Ф.Тидня5.

Тож прояви корупції чиновників у тих умовах розглядалися як політичне явище і каралися з особливою жорстокістю. Що ж до поведінки самих німців, то деякі з них, швидко освоївшись зі слов`янською ментальністю самі охоче брали хабарі.

Реальна влада в місті належала коменданту, під контролем якого діяла міська управа. Дослідникам ще потрібно виявити, наскільки вона була самостійною у своїх рішеннях, адже проаналізовані документи дають підставу говорити про її активність як у сфері пом`якшення соціальних наслідків окупації (про що окрема розмова), так і в заходах, покликаних впорядкувати стосунки між суб`єктами різних галузей життя міста та області. Так, з метою впорядкування торгівлі, Палата мір та ваги при Промисловому секторі управи  проводила “перевірку та клеймлення вагів всіх систем”6, а з 26.10 1941 року  запроваджувались “тверді тимчасові ціни”. Приміром: кілограм картоплі коштував 20 коп., або 2 пфенінги, житнього хліба – 75 коп. (8 пф.), а молоко продавали по півтора карбованця (15 пф.) за літру7. В періодичних виданнях  велася рубрика “Слідами надрукованих матеріалів”, де не тільки піднімалися питання боротьби зі спекуляцією8, хабарництвом, вимаганням, а й подавалася інформація про покарання посадових осіб після появи публікацій. Заслуговує уваги той факт, що через газету “Сумський вісник” (орган міської управи) дозволялося критикувати роботу самої управи9 та інших поважних установ. Наприклад, скарги на неправильні дії податкового інспектора подавалися протягом 10 днів до міської управи10.

Під час відступу Червоної Армії та в перші тижні окупації населення Сумщини, скориставшись вакуумом влади, почало розкрадати майно промислових підприємств та колгоспів, інших установ. Згодом почалися грабежі приватних помешкань, напади на перехожих в нічний час, самовільні захоплення квартир. Повідомленнями про це просто рясніють сторінки таких видань, як “Сумський вісник”, “Голос Охтирщини”, “Лебединський вісник” та інших газет того періоду.

Практично з перших днів  окупації почалася політика “закручування гайок”: вводилася комендантська година; будь-який грабіж приміщень мешканців, кооперативів, державних установ, колгоспів, радгоспів, заборонявся під страхом розстрілу; всі, хто що-небудь вкрав, мали повернути назад; у господарствах проводилася інвентаризація майна; праця в колгоспах і радгоспах негайно відновлювалась11. За невиконання розпоряджень голови колгоспу – невихід на роботу без поважних причин – передбачалося покарання. Так, у Роменській окрузі  з винних стягалися штрафи: перший раз – 25 крб., другий – 50крб., третій – 100 крб12. Голови колгоспів і радгоспів щомісяця звітували перед сільськогосподарськими бюро про стан справ у господарствах.

Цікаво, що такі дії німців ішли врозріз із їхніми ж стратегічними намірами щодо України, адже в секретній німецькій інструкції за листопад 1942 року говорилося: “Хуліганство каральне тільки тоді, коли шкодить німцям... Ширити аморальність, Не карати за аборти. Суди лише німецькі. Кожний німець – суддя»13. Очевидно, зміцнюючи свою владу над “тубільним” населенням, німці змушені були “забути” на певний час расові постулати  та мимоволі стали поширювати дисципліну серед “унтерменшів”. Скажімо, за самовільне підвищення цін у ресторанах і “неповноту страв” винні позбавлялися патенту на торгівлю і притягувались до відповідальності. Те  саме чекало керівників перукарень і промислових підприємств.

Не слід однак переоцінювати “цивілізаторську” роль німців. У всіх перелічених випадках вони дбали передусім про свої інтереси і якщо й залучали активну частину населення до громадського життя, то тільки з метою кращої і “організованішої” експлуатації сировинних та трудових ресурсів України.

Що ж до діяльності Сумської Міської Управи, то з огляду на пов`язаність окремих її діячів з українським рухом Опору,  ця установа прагнула не тільки організувати національно – культурне життя міста, а й поставити надійний бар`єр проникненню на  керівні посади як більшовицької агентури, так і кримінальних елементів. Одночасно велась робота, спрямована на викорінення корупції серед уже діючих чиновників. Своєю постановою від 11 грудня 1941 року Управа вводила “Тимчасові правила про злочини та цивільне право, що їх розглядають судді на території м. Суми”14. Ось далеко неповний перелік злочинів, які стосувалися “недобросовісних” “слуг народу”:

Підробка паспортів та посвідчень – позбавлення волі до 3 років.

Самоправство – примусова праця до 3 місяців, або штраф до 300крб.

Спекуляція – примусова праця до 1 року з неповною конфіскацією майна, або позбавлення волі до 3 років з повною конфіскацією.

Хабарництво – позбавлення волі до 3 років.

Дача хабаря – примусова праця до 1 року, або штраф до 1000 крб.

Розтрата – позбавлення волі до 3 років.

Перевищення влади – примусова праця до 1 року, або штраф до 1000 крб.

Привласнення - примусова праця до 1 року, або штраф до 1000 крб.

Шахрайство – те саме, а у важких випадках  - позбавлення волі до 3 років.

Фальсифікація – штраф до 1000 крб.

Вимагання – позбавлення волі до 2 років15.

Точно невідомо, наскільки така система покарань була ефективною, проте численні свідки окупації на пропозицію порівняти боротьбу зі злочинністю в той час і тепер, багатозначно мовчать і відводять очі.

В усі часи, при будь – яких режимах сила, і авторитет влади (або страх перед нею) вимірювались тим, наскільки ефективно вона боролася з кримінальними проявами серед населення (свого, чи окупованої країни). Не останню роль при цьому відігравала і участь місцевої громади. Інша справа, що окупація завжди буде окупацією, незважаючи на те, під яким виглядом вона приходить: завоювання, “визволення”, “братньої” чи гуманітарної допомоги. Події II Світової війни ще раз засвідчили цю істину.

 

(На фото: окупаційний плакат - ДАСО. Інв.№ 121-1)

Image

___________________________________________________
1. ЦДАВОВУ: КМФ-8, оп.2, спр.148, арк.270.
2.Державний архів Сумської області: Путівник / Держкомархів України. Держархів Сумської    області. – Суми, 2002. – С. 228.
3. Косик  В. Україна в Другій світовій війні у документах. - Т.2 . - Л,1998. - С. 30.
4. ДАСО. Ф. Р. 1867, оп. 1, спр. 2, арк. 69.
5. ДАСО. Ф. Р. 1867, оп. 1, спр. 7, арк. 2.
6. ДАСО. Сумський вісник. – № 24. – 1942. – 1 лютого. – С.4.
7. Місцева хроніка // Сумський вісник. – № 3. – 1941. – 26 жовтня. – С.2.
8. Приборкати перекупок // Сумський вісник. – № 91-112. – 1942. – 31 липня. – С.4.
9. Байдик П. Ще раз про перевірку своїх рішень. // Сумський вісник. – № 69 (90). – 1942. – 10 червня. – С.4.
10.ДАСО. Сумський вісник. – № 14 (35). – 1942. – 1 лютого. – С.4.
11. ДАСО. Ф. Р. 2904, оп.2, спр.1, арк.1;  ФР. 2203, оп.1, спр.2, арк.1,5.
12. ДАСО. Ф. Р.2926, оп.1, спр.2, арк.13.
13. Косик В. Україна і Німеччина у Другій Світовій війні: Париж – Нью-Йорк – Львів. - 1993. - С.587.
14. ДАСО. Сумський вісник. – № 18. – 1941. – 11 грудня. – С.3.
15. Там само. – С.3.

0
Комментариев
1
Просмотров
3810
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Комментарии

А кто у нас в области борется с коррупцией? Цупро?

Слід зазначити, що в окупаційних установах на керівних посадах часто залишалися місцеві представники радянської номенклатури: - ЭТО НЕ ПРО НЕГО?