Достатньо простежити передвоєнний розвиток громадської думки в Україні, щоб помітити, як політичний ідеал державної самостійності і соціального визволення, домінуючий у творах  Тараса Шевченка, поступово, хоч іноді й завуальовано, стає основним змістом публікацій того часу. До речі, це стосується не тільки тієї періодики, яка виходила в Україні. Так, російськомовний журнал про Україну „Украинская жизнь^”1. що друкувався в Москві, редактором  якого з 1912 року був С. Петлюра, постійно використовував шевченківську тематику. У цьому журналі  публікувались М. Грушевський, Д. Донцов,  С. Русова, С. Єфремов, М. Горький, А.Луначарський. Незважаючи на строкатість політичних переконань згаданих авторів, єдиною темою їх статей була Україна та українська національна ідея. Такий підхід ніби „централізовував” українську тему серед читачів, привчав громадянство до думки, що рано чи пізно:

У першому номері журналу за 1913 рік було опубліковано перелік заходів по вшануванню Т. Шевченка, організованих зусиллями місцевого земляцтва. Центральне місце серед них  було присвячено виданню шевченківського збірника. Кошти, виручені від його продажу, планувалося використати для встановлення пам`ятника поету в Києві.

Коли в березні 1917 року почалася Українська революція, практично всі багатолюдні демонстрації проходили зі згадкою про Тараса Шевченка та його ідеї. Для українського селянина і робітника, учителя і священика ім`я поета і національне відродження були поняттями нерозривними, органічними. Так, 21 травня 1917 року в Сумах, за участю представників усіх верств населення проходили велелюдні українські урочистості, на яких з привітанням виступив виконуючий обов`язки міського голови Крамаренко. Як говорилося в повідомленні сумського товариства „Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка, урочистості проходили за сприяння багатьох  місцевих громадських організацій, особливо „українських робітників”. В цих заходах „червоною ниткою проходило ім`я  великого співця України Тараса Шевченка”² .

Цікаво, що вже 29 травня товариство „Просвіта” звернулося до міської думи  з низкою пропозицій про увічнення пам`яті Т.Г.Шевченка. Досить оригінально звучить аргументація цих пропозицій: „Місто Суми і Сумський повіт повинні увічнити це велике для України і`мя, тим більше, що жителі міста і повіту суть прямі нащадки вихідців з правобережної України.- Ці вихідці під ім`ям «черкас» в 1657 р. під проводом полковника Кондратьєва заснували Сумський полк, який  займав тоді теперішню територію м. Сум і його повіту;  на цю територію «черкаси» з полковником Кондратьєвим отримали жалувану грамоту від Московського царя Олексія Михайловича.-

Перед початком мітингу на підтримку незалежності України. м. Суми, 16 липня 1991 року. (З документів ДАСО)

Таким чином теперішні нащадки Сумських обивателів кровно споріднені з батьківщиною Т.Г. Шевченка – правобережною Україною, бо Т.Г. Шевченко походив звідти ж, а саме з нинішнього Канівского повіту Київської губернії. І загальне значення Т.Г. Шевченка для всієї Украіни і ця подробиця, яка пов`язує обивателів м. Сум з правобережною Україною, дають товариству «Просвіта» надію, що гласні м. Сум погодяться увічнити ім`я Т.Г. Шевченка шляхом перейменування однієї з кращих вулиць м. Сум, напр. Петропавлівської на вулицю Т.Г. Шевченка, а також погодяться назвати одну з міських шкіл його іменем, разом з тим в майбутньому передбачається поставити і пам`ятник Т.Г. Шевченку в м. Сумах, на що треба надіятись відгукнеться  у свій час міське самоврядування.

Зважаючи на викладене товариство «Просвіта» просить Сумську Міську Думу увічнити і`мя Т.Г. Шевченка в пам`яті підростаючих поколінь Сумських обивателів вищезазначеним шляхом.-„³

Серед цих пропозицій особливо привабливо звучала ідея встановлення пам`ятника великому поетові. Пізніше, восени 1918 року, вона була здійснена в Ромнах за часів Гетьманату П.Скоропадського. Так постав перший пам`ятник Кобзареві роботи І.П. Кавалерідзе. Пізніше, пам`ятник видатному поету було споруджено і в Сумах. Згодом, уже в кінці 1980-х – на початку 1990-х років він став постійним місцем зустрічей українських патріотів.

Де б не жили українці, як би далеко від Батьківщини не закидала їх доля, шевченкові ідеї національного визволення були для них і політичним орієнтиром і духовним кодексом. Українська газета „Наше життя”, орган Петроградського комітету УСДРП 24 березня 1917 року писала про кількатисячну українську маніфестацію в Петрограді і панахиду по Шевченку, які відбувалися одночасно на плацу перед Казанським собором: „Співають „Заповіт”. Першим говорить П.Зайцев про національні та політичні ідеали Шевченка, його демократичні гасла. Схарактеризувавши його республіканські й федералістичні ідеї, промовець зв`язує їх з завданнями менту і з національними вимогами української демократії”⁴ . Газета зазначає, що на святі цілими ротами були присутні солдати Петроградського гарнізону: „У всіх блакитно-жовті стрічки. Обличчя радісні. Чути стриманий гомін  - всюди по-українськи”⁵ .

Хабаровська газета „Хвиля України” – друкований орган далекосхідних українців 11 червня помістила вірш Т.Шевченка „Суботів” поряд з ним  - інформацію про підтримку Центральної Ради з усіх куточків України, в тому числі і з с. Миколаївка Роменського повіту. На іншій сторінці – таке повідомлення: „Пам`ятаючи заповіти свого апостола волі, правди і науки Т.Г. Шевченка, рада Українського клубу в Харбині открила безплатну школу для бідних дітей”⁶ .

Саме у часи революції вперше увага громадськості звертається до стану української національної святині – могили Т. Шевченка на Чернечій горі. Як зазначає дослідниця впливу Тараса Шевченка на становлення національної ідентичності українців С.Брижицька, видатну роль у цьому зіграв один з лідерів УНР Симон Петлюра. Саме він підписав документ „Про впорядкування могили Т.Шевченка”, а в червні 1918 року подав законопроект, за яким уряд Української Держави проголосив могилу поета національною власністю⁷ . За підрахунками цієї ж дослідниці, у „Книзі вражень відвідувачів могили Тараса Шевченка 1917-1921 років” серед 751 запису, де висвітлена ідентифікація поета, звертання до Т.Шевченка, як до духовного батька української нації залишається провідним. Воно вжито 670 разів⁸ . Це і є головним показником впливу визвольних ідей нашого національного пророка на розвиток української революції 1917 – 1920 років. Роки боротьби за державність дали Україні багато визначних лідерів, але жоден з них не міг, на жаль, навіть наблизитись до розуміння важливості того історичного шансу, який наближав бунтівний Тарас своїм вогненним словом. В цьому і велич поета і трагедія Української революції.

Дай же Боже, щоб політики нашого часу керувалися мудрістю шевченкового слова і його любов`ю до України. А народ поважав себе.

Оголошення про вихід у світ Шевченківського збірника, 1913 рік. (ДАСО. Інв.№ 87.)

_________________________________________________________________

1ДАСО. Інв.№ 87.
2ДАСО. ФР. 2362, оп.20, спр.1, арк. 27.
3Там само, арк. 27-27зв.
4ДАСО.Наше життя. -24 березня 1917 р. – С.4.
5Там само.
6 ДАСО. Хвиля України. -11 червня 1917 р. – С.3.
7 Брижицька С. Життя і слово українця для українців. Тарас Шевченко і становлення національної ідентичності українців за матеріалами книги вражень на його могилі 1896-1926. – К.:2006. - С.107.
8Брижицька С. „Я не одинокий” Національне самоствердження Тараса Шевченка та його вплив на становлення національної ідентичності українців (друга чверть ХІХ ст. – середина 20-х років ХХ ст.). – Черкаси.:Брама-Україна. - 2006. - С.146.