Коли ми прийшли на зустріч з Іваном ТЕЛЮЩЕНКО, генеральним директором ТОВ "Керамейя", він вів переговори з іноземними партнерами з Голандії щодо запуску нової лінії з виробництва керамічної цегли. За кілька хвилин Ірина МЕРКУН, наша давня знайома, провела нас до кабінету, який сміливо можна назвати малим музеєм підприємства: всі зразки вироблених підприємством видів цегли, від першого то крайнього, знаходяться тут. Вони приємні на дотик та погляд - тож людині, далекій від будівництва, знадобиться кілька хвилин на усвідомлення того, що сучасна високоякісна цегла може бути настільки привабливою.
Телющенко не любить багато говорити, а особливо не любить говорити про себе. Зате про підприємство та себто цеглу він розповідає дотепно і лаконічно – раніше б ніколи і не здогадався, що про такі речі можна розповідати настільки цікаво. Тим не менш, якби нас спитали, про що ця історія, то правильно було б сказати: це історія про людину, якій багато разів доводилося починати спочатку, і кожного наступного разу результат виявлявся кращим за попередній. Любов до своєї справи – це прекрасно, але Телющенко, перш за все, ми б віднесли до тієї унікальної категорії людей, які вміють налаштувати велику справу, поставити її на конвеєр і отримати позитивний результат на виході. Таких людей в Україні страшно бракує. Ви навіть не уявляєте як. Тож є про що погомоніти потів, а зараз запрошуємо до нашого інтерв’ю.
r: Іване Федоровичу, чому Ви вирішили виробляти цеглу? Чи була для цього якась особлива причина або подія у вашому житті?
І.Т.: Ні, не було. Це прийшло саме собою. Після армії я потрапив на будівництво. По-перше, мені подобалася ця справа, а по-друге, треба було десь працювати. Тоді виробництво цегли було зовсім неперспективним, як, власне, і будівельна галузь взагалі. У серпні 1988 р. я став керівником заводу керамічно-стінових матеріалів, який побудували в Ромнах. Я був молодим директором, який мав молоду активну команду. Працювали з радістю. Тоді нашою метою було виробити якомога більшу кількість цегли, адже про якість у ті часи ніхто навіть не говорив.
А потім настала «перебудова». Люди пішли на базари. Працівники заводу теж. Правда, мені на керівних постах вдалося зберегти багатьох. Ми почали думати, як жити далі. Згодом знайшли американський венчурний інвестиційний фонд Western NIS Tnterprise Fund, який забезпечив нам інвестиції. Ми модернізували піч, зробили необхідні будівельні роботи, технологічну модернізацію. Коротше кажучи, приготували все, аби новостворене підприємство ЗАТ “Слобожанська будівельна кераміка” почало працювати. Зовні було багато скептиків. Але ми все-таки почали виробляти хорошу на той час продукцію.
r: Чи були якісь виходи на ринки збуту поза регіоном чи навіть закордоном?
І.Т.: І Казахстан, і Білорусія вже на той час були закордонними державами, а тому можна вважати що так, у нас були закордонні ринки збуту.
r: А як ви виходили на ці ринки збуту?
І.Т.: Дуже просто - їздили на виставки. Ми відслідковували кожну будівельну виставку і роздавали там інформацію про свою продукцію.
r: І це мало сенс?
І.Т.: Виставка завжди - серйозний каталізатор виходу на будівельний ринок. А далі на нас працювала уже якість продукції. Хтось все одно обов’язково купував нашу цеглу, будував і розумів, що у нас достойна якість продукції. А далі на нас працювала вже випробувана якість і поради тих, хто працював із нами, тобто позитивна ділова репутация заводу.
r: А як потім склалася ваша доля?
І.Т.: Потім був конкурс, який проводила Асоціація якості. Там брали участь відомі виробництва: пивоварня «Славутич», провідні фармацевтичні заводи, виробники соків Sandora. Ми також своїм підприємством ЗАТ “СБК” взяли участь. І 2001 р. стали переможцями конкурсу якості організацій, якості менеджменту в Україні. Ми не ставили собі за мету стати переможцями - хотілося просто взяти участь у конкурсі, побачити, що потрібно для перемоги, до чого варто прагнути. Це дуже важливо для виробництва.
Ми продовжували працювати з венчурним фондом. Фонд тривалий час вклада не тільки в технічний розвиток виробництва, а й у навчання працівників. Такі дії фонду були спрямовані на те, аби показати приватним інвесторам, що якщо є успішна інвестиція, то можна сміливо розвивати бізнес, вкладаючи в нього кошти і отримуючи прибуток.
r: А потім ваші з фондом шляхи розійшлися?
І.Т.: Як ви знаєте, такі венчурні фонди купують щось начебто малоцікаве, вкладають кошти і потім на пікові розвитку продають за максимально привабливою ціною. З цією метою фонди вкладають кошти у будь яке підприємство, не були виключенням і ми. Коли виявилося, що бачення нового керівництва відмінне від нашого бачення, стало неможливо працювати далі. Довелося з усією командою піти практично в нікуди. Ми вирішили взяти для свого виробництва розвалений цех на колишньому заводі АТС в Ромнах. На стінах була копіть, все було в жахливому стані, а точніше, там не було нічого - лише дах і стіни. Ми все вимили, вичистили, купили металообробні станки і кинулись їздити з однієї частини України в іншу по всім цегляним заводам від Львова до Луганська. Це був дуже стресовий період.
А потім мене запросила фірма Winerberger, яка є світовим лідером із виробництва керамічної цегли. Вони вирішили зайти своїм виробництвом в Україну, і я згідно функціональних обов’язків займався підбором працівників, шукав місце для будівництва заводу. Два роки цієї роботи допомогли мені оцінити сферу цегельного виробництва України. Адже я бачив всі заводи, навіть ті, які вже не працювали. Крім того, я об’їздив і багато країн Західної Європи, де також мав можливість бачити, як виробляється цегла.
На той час ми вже мали певне обладнання. Ми хотіли зробити спільний проект з Winerberger і мати з цього певну частку прибутку. Для них важливо було розмістити своє виробництво під Києвом, адже саме там знаходяться основні ринки збуту. Тому ми знайшли місце під Фастовом, де була гарна глина і гарне приміщення – незавершена будівля заводу з виробництва медичного обладнання. Але спільної роботи з Winerberger у нас не вийшло. Вже скоро стало зрозуміло, що вони не будуть вкладати інвестиції в наш проект, адже погіршилася ситуація на світових ринках. І ми стали шукати самостійні шляхи створення заводу. Шукали місце, де можна було б розмістити виробництво. Суми обрали абсолютно випадково.
Ми перевірили глину з родовища у Верхній Сироватці і зрозуміли, що її можна використовувати, хоча сировина і не ідеальна. А потім пішли у Фонд. За дуже короткий період було прийнято рішення інвестувати в наше виробництво $8 млн. Ми додали кредит. Закупили обладнання, якого не вистачало, і переїхали до Сум. Це зайняло у нас близько року.
r: Скажіть, Ваші поїздки до Західної Європи, до США мали вплив на якість бізнесу?
І.Т.: Звісно, так. Я місяць пробув в США. І все, що я бачив, було навіть краще, ніж я чув. Звідти перейняли і технологію виробництва якісної цегли.
r: Ви пам’ятаєте, хто був першим клієнтом «Керамейї»?
І.Т.: Це були дистриб’ютори. Вони продали першу нашу продукцію. Ми зберегли з людьми, з якими працювали на “СБК”, дуже гарні стосунки. Там у нас у кожній області був свій дистриб’ютор, який мав свій склад, офіс. За два місяці до запуску, для якого нам не вистачало 2,5 млн грн., ми зібрали всіх дистриб’юторів в непрацюючому цеху заводу. Коли ми пришли, тут було дуже тихо, за нами по цехам бігали собаки, гучно капала на обладнання вода, але люди, яких ми запросили, нам повірили і дали кошти, яких не вистачало для запуску. А тому перші партії продавали вони, і ми не відслідкували, хто реально був першим клієнтом.
r: Хто ваш потенційний клієнт?
І.Т.: Наш основний клієнт – приватний забудовник. Звичайно, не всі можуть собі дозволити купувати нашу цеглу, але той, хто піклується про якість будинку, приходить до нас.
r: Якщо говорити про регіони України, де найбільше ваших клієнтів?
І.Т.: Київ та Київська область.
r: Продукція «Керамейї» на світових ринках витримує конкуренцію?
І.Т.: Я вважаю, що так. Різниці між нашою цеглою та, наприклад, німецькою за якістю немає фактично ніякої. Якщо говорити про естетику – те ж саме.
r: Скільки приблизно коштує одна цеглина виробництва «Керамейї» та що можна з неї будувати?
І.Т.: В середньому ціна однієї цеглини 4 грн. Будувати з нашої цегли можна і будинки, і забори. Зараз беруть її навіть для оформлення інтер’єрів.
r: Скільки видів продукції виробляє ваш завод?
І.Т.: Більше сорока.
r: Напередодні Дня будівельника відкрита нова лінії по виробництву клінкерної бруківки. Є вже замовники?
І.Т.: За бруківку ми навіть більше впевнені, ніж за цеглу. Адже зараз цей вид продукції дуже затребуваний на ринку. Бетонна бруківка за своїми технічними та експлуатаційними показниками набагато поступається клінкерній, а тому люди тепер обирають клінкерну бруківку.
r: Як ви стимулюєте своїх працівників крім зарплати? Є певні бонуси?
І.Т.: У нас вся система нарахування зарплати передбачає бонуси. Є складна схема, за якою нараховується зарплатня. В ній враховуються чистота робочого місця, якість виконаної роботи, кількість бракованої продукції і багато інших факторів, які або роблять зарплатню більшою, або ж навпаки. Крім того, у нас кожен працівник застрахований на 60 тис. грн. І це мій принцип. Я вважаю, що умови роботи мають бути такими, аби задовольняти працівників.

Біографічна довідка
Іван Федорович Телющенко, генеральний директор ТОВ «Керамейя», кандидат технічних наук, депутат обласної ради трьох скликань, заслужений будівельник України.
Уродженець с. Василівка Роменського району Сумської області.
Має дві вищі освіти, технічну та економічну: Бєлгородський технологічний інститут будівельних матеріалів та Міжнародний інститут менеджменту.
Трудовий шлях розпочав інженером-конструктором на Астраханському цементному заводі.
В різні роки І.Ф. Телющенко був нагороджений почесними грамотами та нагрудними знаками Верховної Ради України, Асоціації якості України, нагрудним знаком «За заслуги Держспоживстандарту України», орденом Святого князя Володимира Великого, орденом Архістратига Михаїла, лауреат премії ім. Будникова, нагороджений почесною нагородою «За заслуги перед містом І ступеня».