Декілька років тому столичні журналісти влаштували невелике опитування, в якому громадян просили пояснити назву «Україна». Найбільш популярним виявилося думка про походження слова від «окраїни». Слово «Русь» у опитаних переважно асоціювалося з Росією. Однак насправді все далеко не так.
Звідки пішла Русь
Насправді поняття Русь набагато древніше, ніж Росія. Вперше воно згадується в сирійській хроніці VI ст. і стосується Північного Причорномор’я. Вірогідно, що на Середній Наддніпрящині цей етнонім мав також паралельну форму «рос»,
відображену аж донині в топоніміці цього регіону. Тут течуть річки Рось, її притоки Роська та Росава, яка має притоку Росавку, а також Росавиця (Роставиця). Густинський літопис свідчить, що назва Русь — «от реки глаголемая Рось». Деякі історики вважають, що руссю спочатку називалися антські воїни, а від них ця назва згодом перейшла на найпівденніший протоукраїнський союз племен — полян у трикутнику між Дніпром, Ірпенем та Россю.
Однак існує інша, так звана скандинавська версія. Її прихильники, здебільшого російські історики минулого і сучасності, вважають, що етнонім «рос» належав одному із скандинавських племен, які у VІІІ ст. прийшли на територію сучасної України і заснували державу. Ця версия спирається на ранню редакцію “Повісті временних лет”. Тим не менше, очевидно, що на час утворення давньоруської держави протягом VIII—IX ст. Назва “Русь” поширилася на всю Середню Наддніпрянщину, точніше — на Київщину, Чернігівщину і Переяславщину, які стали ядром т.з. Київської Русі. Згодом Руссю стали вважати всю Київську імперію, яка протягом двох століть колонізувала землі сучасних Білорусі, центральної Росії та частково Прибалтики. Київська Русь стала однією із найбільших держав тодішньої середньовічної Европи. Однак згодом міжусобні війни між нащадками Ярослава Мудрого та татаро-монгольська навала роздробили і фактично знищили цю державу. Однак назву Русь зберегла Галицько-Волинська держава, якою на під час її розквіту правив король Данило Галицький. В історичних документах сусідніх держав вона часто так і називається – «Королівство Русь».
В офіційних документах середньовічної Європи Україну все ще називали Русь, Рутенія або Роксоланія. Про це свідчать списки студентів провідних університетів Європи, в яких вчилося багато вихідців із території сучасної України. Назва «Русь» на означення України вживається ще за козацьких часів, коли назва «Україна» вже широко використовувалася. Европейські мандрівники, такі як Павло з Алеппо чи Гійом де Боплан називають Україну Руссю, а українців русинами або русами, відрізняючи їх від жителів Московського царства, яких до початку XVIII ст. знали тільки під назвою москвичів або москвинів, а країну під назвою Московія або Тартарія.
Україна не окраїна
Назва «Україна» вперше згадується у Київському літописі 1187 р за Іпатіївським списком. У ньому та у дещо пізнішому Галицько-Волинському літописі це слово вживається як синонім поняття «країна», «князівство», тобто окрема територія. Подібні аналогії є в інших слов'янських мовах, зокрема у сербській. Більшість українських дослідників, які простежують поширення назви “Україна”, вважають, що вона виникла саме як назва певного краю, середнього Подніпров'я. З розвитком Козаччини в ХVI ст. назва «Україна» стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини - Правобережної й Лівобережної, де було розташоване Київське воєводство Речі Посполитої. З часом це поняття поступово поширюється на усю територію центральної України і використовується паралельно із назвою “Русь” або як синонім. При цьому тлумачення слова “Україна” як “окраїна” давно відкинута істориками, філологами і географами хоча б тому, що поняття “Україна” набагато старше від того часу, коли українські землі в московській державі могли назвати “окраїною”.
Назва задля амбіцій
Московська держава на землях північно-східної Русі виникла у ХІV ст. Більшість дослідників, у тому числі Карл Маркс, вказують на її спорідненість з монгольскими традиціями та великий етнічний вплив на формування народу Московії угро-фінських племен та татар. З поняттям “Русь” Московська держава не асоціювалася аж ніяк. Вперше її використав цар Іван ІІІ, який назвав себе “великим князем Московським і всєя Русі у намаганні продемонструвати рівність своєї влади із церковним патріархом. Цей титул зберігся і в його наступників, але країна назву не змінила. Народ Московської держави продовжував називати себе християнами або православними. Але амбіції московських царів панувати над світом на правах “третього Риму” (після Римської і Візантійської імперій) привели до того, що термін “Русь” став використовуватися наполегливіше. У 1655 р. московський цар Олексій приймає титул “Всея Великая, Малая и Белая Руси самодержец”, маючи на увазі територію нинішньої України і Білорусі. Таким чином він стверджував своє право на “спадок” Київської Русі. Але навіть після цього назва держави залишалася незмінною. Тільки цар Петро І, імперські амбіції якого були набули ще більш глобального характеру, після майже 20 років воєн зі Швецією вирішив перейменувати свою державу. В 1721 р. вона офіційно отримала назву “Руссия”, або “Руссийская імперія”, і лише пізніше, за його наступників, транформувався в назву “Росія”.
Все таки Україна
Звичайно, після цього поняття „Русь” щодо означення України втратило свій зміст. До того ж в Росії почали активно використовувати поняття “Малоросія” з підкресленим змістом меншовартості українців. Тому вже у ХІХ ст. представники української інтелігенції починають активніше використовувати назву “Україна”. Необхідність цього підкреслював Михайло Грушевський та інші українські історики. “Ми свого імені не зрікаємося, ми є руський нарід, і наша мова є руська мова, але щоби ніхто не міг баламутити що наш нарід і московський нарід - одно і те ж, ми називаємо себе українцями, наша історія одна, а їх друга”, - писав з цього приводу профессор Степан Томашівський. Поступово назва “Україна” щодо українських земель стала пануючою.