Україна як незалежна держава вперше взяла участь в Олімпійських іграх у 1994 р. Відтоді її спортсмени змагаються у всіх літніх та зимових Олімпійських іграх.  Але ще задовго до того, як наша країна стала самостійною, спортсмени з українським корінням брали участь в Олімпіадах.

У 1900 р. (!) українець Петро ЗАКОВОРОТ на другій Олімпіаді в Парижі виступив за команду Російської імперії у фехтуванні.

У 1936 р. на літній Олімпіаді в Берліні виборов «золото» українець за походженням (він виступав за збірну Чехословаччини) Володимир СИРОВАТКА.

Ще одним учасником цих Ігор, який мав українське коріння, був Джон ЛИСАК (він відзначився у веслуванні на каное в складі збірної США). У більш сучасному періоді світових вершин у спорті здебільшого досягали діти батьків, котрі мігрували або з Радянського Союзу, або вже з сучасної України.
 

Юні вундеркінди

На Олімпіаді, що нещодавно завершилася в Ріо, вся спортивна спільнота була приголомшена виступом 16-річної канадійської плавчині Пенні ОЛЕКСЯК. Вона стала першою в історії олімпійською чемпіонкою, яка народилась в 21 столітті. Окрім золота на стометрівці вільним стилем, вона ще двічі стала третьою і один раз другою.

В деяких інформаційних буклетах було вказано, що Пенні має українське коріння. Однак сама вона в інтерв’ю українським ЗМІ зізналась, що її рід походить з Польщі, а не з України (наразі, це не виключає українське походження – ред.). Та тих, хто має українські корені і досяг неймовірних вершин, проживаючи в інших країнах, досить багато.

Весь світ знає геніальних угорських сестер-шахісток ПОЛГАР. Але мало хто у нас знає, що їх корені - з України. «Моя мама народилася в селі Вилок Закарпатської області. І в дитинстві я частенько приїжджала в Україну, щоб відвідати родичів», - розповідала старша з сестер - Сьюзен Полгар.
Студентка ужгородського університету Клара познайомилася із студентом Ласло з Будапешта по листуванню. Шість років побачень закінчилися весіллям. Поповнення в сім'ї сталося в 1969 р., коли у них народилася перша дочка - Сьюзен (Жужа). Потім ще дві: в 1974 р. - Софія і в 1976 р. - Юдит. Усі три сестри були олімпійськими чемпіонками. Найталановитіша з сестер - Юдит - стала міжнародним гросмейстером в 14 років, побивши рекорд Бобі ФІШЕРА (15 років).

З тих же Олімпіад, що і харків'янка Яна КЛОЧКОВА, - з Сіднея-2000 і Афин-2004, і теж по два «золота», - привіз одесит Леонід КРАЙЗЕЛЬБУРГ. Тільки він став героєм США. Льоня народився в Одесі 28 вересня 1975 р., а через 14 років його вже називали Ленні. «В Америці набагато більше можливостей добитися чогось, аніж в Україні або Росії. Не скажу, що Америка займає в моєму серці більше місця, ніж Одеса, але мій будинок – там», - зізнавався спортсмен.

Срібну нагороду з Олімпіади в Туріні в 2006 р. привезла додому в США і фігуристка Саша КОЕН. Її мама Галина Фельдман, колишня гімнастка і балерина, виїхала з Одеси до Америки в 16 років. Там вишла заміж, там народилась і її донька.

Легенда Японії

Але не лише олімпійці приносили славу іншим державам. У 2013 р. на 73-у році життя в Японії помер легендарний борець сумо, який мав українське коріння, - Тайхо КОКІ (Кокі НАЯ, Іван БОРИШКО) – син українця і японки. За свою кар’єру спортсмен здобув перемогу в 32 турнірах за Імператорський кубок – цей результат досі не перевершено жодним сумоїстом.
«Офіційне» японське ім’я чемпіона – Кокі Ная. Він народився на півдні Сахаліну в місті Сікука (сьогодні це Поронайськ Сахалінської області РФ). Його батько – уродженець Харківської області Маркіян БОРИШКО – завжди називав сина Іван.

Мати хлопця, Кійо НАЯ, походила з префектури Хоккайдо. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці. Там Кійо і познайомилася з Маркіяном Боришком. Батьківщина Маркіяна, найімовірніше, село Руні Полтавської губернії (тепер Зачепилівський район Харківської області - в цьому селі майже половина мешканців досі мають прізвище Боришко). Юний українець переселився на південь Сахаліну 1900 р. в складі групи українських переселенців. У 1905 р., після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії, а у 1925 р. Маркіян опинився у південносахалінському містечку Одомарі (тепер м. Корсаков Сахалінської області РФ). У 1928 р. Маркіян і Кійо побралися, а наступного року заснували власну молочну ферму. Від їхнього шлюбу народилося троє синів і донька. Тайхо Кокі був другим сином.
Під час Другої світової війни японський уряд став проводити жорстку політику щодо іноземців, тому у 1943 р., за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім’єю і помістила його в резервацію в с. Мікінай, де утримували осіб слов’янського походження.
Остаточно зв’язок із родиною було розірвано у 1945 р. через окупацію Сахаліна військами СРСР. Як і більшість японців, дружина Маркіяна з дітьми мусила рятуватися втечею на батьківщину, а Маркіяна нова влада туди не відпустила.

Коли Кійо повернулася додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була заміжня за «шпигуном і росіянином». Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати по Хоккайдо в пошуках заробітку.

Тим часом Маркіян три роки працював перекладачем з японської мови в органах радянської контррозвідки «СМЕРШ», поки у 1949 р. за сфабрикованою справою про «антирадянську діяльність» його знову не позбавили волі на 10 років. У 1954 р. його амністували, після чого він працював сторожем Сахалінського обласного музею. Помер 15 листопада 1960 р. від запалення легень в Южносахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.

У рік же смерті батька Ная Кокі вже перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті). У 21 рік він здобув найвищий та довічний титул у сумо - йокодзуна, а це - рекордний показник в історії. У знаки далася батьківська кров — незвичний для Японії зріст у 185 см. Звідси й прізвисько Великий птах – Тайхо.

У 1971 р. він завершив кар'єру і очолив школу сумо, а у 2004 р. передав її зятеві. У 2002 р. борець відвідав Україну, побувавши в селищі предків та Харкові - на змаганнях з сумо. Відтоді кубок його імені розігрують в Україні щорічно.

Хокейні смарагди

«У 40-50-х рр. в НХЛ грало так багато українців, що в роздягальнях тільки і була чутна українська мова», - сказав якось наш хокеїст «Детройта» Дмитро ПРИСТАЙ. І дійсно, в заморській лізі виступали десятки, якщо не сотні вихідців з України. Чого тільки варта знаменита в 50-х роках трійка «Бостона»  Uke-line («юками» за океаном називали етнічних українців) - Джоні БУЦИК, Бронко ХОРВАТ і Вік СТАСЮК.

Можна ще згадати одного з найкращих бомбардирів НХЛ Майка Боссі (БОСИЙ) - єдиного гравця, хто забивав більше 50 шайб в дев'яти сезонах підряд, і форварда «Міннесоти» Брайана Беллоуза (БІЛОУСА) - наймолодшого капітана в історії НХЛ (19 років), кращого форварда чемпіонату світу 1989 р.

Але найзнаменитішим, напевно,  українським канадцем був Тері (Тарас) САВЧУК. Його називають найкращим воротарем з усіх великих. Ще в юності Тарас зламав руку, операцію зробили невдало, і на все життя одна рука стала коротша за іншу. А на додаток ще й природжене захворювання спини. Через це Тері стояв у «рамці» на напівзігнутих колінах. Сьогодні це звичайна стійка воротарів, а тоді - ноу-хау... Савчук виграв чотири Кубка Стенлі, провів 103 «сухі» матчі - рекорд, який був побитий тільки через 40 років.

У хокейної легенди Канади Вейна ГРЕЦЬКІ теж українське коріння. Дід по батькові Вейна - Терентій ГРЕЦЬКИЙ -  емігрував до Канади із Білорусії, а от бабця Марія була родом із села Підгайці, що на Тернопільщині.
За 21 рік гри на льоду, а це 1487 матчів, Вейн побив та встановив усі можливі рекорди НХЛ: 894 шайби та 2856 балів. У Кубку Стенлі провів 208 матчів, закинув 122 шайби. За свою неперевершену гру Грецькі отримав прізвисько Великий. Спортсмена визнано найкращим хокеїстом Національної хокейної ліги всіх часів та увіковічено в «Хокейному залі слави».

Ангелом-охоронцем Грецькі був Дэйв СЕМЕНКО, уродженець найбільшого притулку української діаспори в Канаді – Манітоби.  Ще в дитинстві, коли уперше узяв в руки ключку, Дейв любив  вступатися за слабких. За свою кар'єру, а це 575 матчів у найсильнішій лізі світу, Дэйв Семенко закинув лише 65 шайб, а на лаві штрафників за карєру відсидів цілу вічність - майже добу. Але його внесок в історичні перемоги неперевершених «Едмонтон Ойлерс» на чолі з Грецькі, МОСЬЄ, КУРРІ  - не менший.

«Я попереджаю усіх, хто торкне наших хлопців, - матимуть справу зі мною», - фраза, якою починав Дейв мало не кожен матч. Шляхи зірки і його бодигарда розійшлися в 1986 р., після цього Великий провів ще десяток яскравих сезонів, а ось його вірний друг «зав'язав» практично відразу після того, як покинув «Едмонтон».