У четвер, 28 травня 2015 р., під час мінометного обстрілу українських позицій в с. Тоненькому, що на короткій відстані від Донецького аеропорту, загинув боєць 6-ї роти 93-ї Дніпропетровської окремої мехбригади Роман Олександрович Атаманюк (15.02.1990-28.05.2015).

Випускник Олександрівської гімназії та Сумського держуніверситету факультету «економіки та менеджменту» останні роки працював провідним фінансистом в одній з київських фармацевтичних компаній. З юних років був активістом українського націоналістичного руху. Публічності та партійних посад не прагнув, втім для однодумців із Студентського братства Сумщини та Молодіжного Націоналістичного Конгресу був беззаперечним авторитетом. Надійний, безкомпромісний, вдумливий і незламний. Із тих, кого не підкупиш, не залякаєш. Хто знає і розуміє більше за інших…

Роман Атаманюк щоліта обирався бунчужним дитячого патріотичного наметового табору «Коловрат», мав загострене почуття справедливості - слідкував за дотриманням законів лицарства у дитячій республіці. Для підростаючого покоління - без огляду на свої молоді літа - був моральним взірцем.

У гарячих подіях Революції Гідності брав участь від її першого до останнього дня. Завжди, як згадують друзі, був там, де найважче і найнебезпечніше. Позатим ангели-охоронці хлопця таки вберегли: жодної подряпини від кулі снайпера чи «беркутівської» гранати.

З Майдану у складі добровольчого батальйону «Айдар» пішов на фронт – на захист Української Незалежністі. Втім і на війні прагнув дотримуватись лицарських чеснот, «Айдар» у ту категорію Романових моральних принципів не вписувався. Після «Айдару» так само коротко воював у батальйоні «Київ-1», і нарешті знайшов рівних по духу - став у лаву із безстрашними «кіборгами» з 93-ї мехбригади ЗСУ. Усю зиму і весну тримали оборону під нищівними ворожими обстрілами на стратегічно важливому напрямку - «аеропорт». Ці хлопці навіки стали його побратимами...

За єдиним сином Романом горюють мати і батько. Поховають Героя на Алеї Слави на Петропавлівському погості Сум.

Тетяна Голуб