Реклама на сайте Всі Суми: (0542) 77-04-78 vsisumy@gmail.com

Сумський солдат на позивний «Сон» має множинні осколкові поранення (Фото)

Татьяна Голуб 22 июня 2018 в 12:00
Волонтери збирають народні кошти задля його одужання
Юркові ПАРХОМЕНКУ, що родом із Кролевця, тридцять років. Втім хто не гляне, думають, що хлопець більш юний, можливо, через струнку поставу й вроджену миловидість. І досі, через два місяці госпіталів, операцій, хірургічних чисток й ендорпротезувань, Юра у списку важких пацієнтівЦентрального військового шпиталю в Києві. А що вже казати про день, коли його, смертельно пораненого, уперше поклали на стіл до хірурга?..

«У той день ми з кількома побратимами виконували особливе завдання, -згадує рядовий піхоти Юрій Пархоменко. - Був ворожий обстріл – «орки»гатили з важкого калібру. Ми зачаїлись. Хто молився, хтостискав у руках зброю,згадуючидім і родину. Аж раз! Прилетіло й по мою душу! Тільки й пам’ятаю: стовп вогню, гарячий смерч, що заламував-викручував тіло. Потім лиш якимись уривками. Як хлопці мене кантують для перев’язки, шукають джгути по кишеням, а мені аж дух запирає, іувесь живіт, ноги суціль криваве місиво. Пам’ятаю, хтось із побратимів аж стогне: «Блі-і-ін, ну нада ж так! Синок, ти тримайся! Дивись на мене й тримайся! Зараз ми миттю, кабанчиком, у шпиталь! А там знаєш, які лікарі, сестрички? Миттю на ноги поставлять!» А мені вже й білий світ не милий, усім тілом холону…Потім був Сєверодонецький прифронтовий шпиталь, де мене важкого стабілізували, підготували до транспортування санавіацією;Харківський військовий шпиталь, де чистили й ушивали розірвані нутрощі. Потім Київ і одна за одною чотири великих «полосних» операції, а скільки вже чисток – і під наркозом, і без, то я вже йіз ліку збився!»Своє надважке поранення Юрко отримав 21 квітня2018-го під селом Кримське Новоайдарського району Луганської області, де його рідна 53-я окрема механізована бригада ЗСУ і нині тримає позиції.

«Власне, Юрина фронтова епопея та ще кількох синових друзів розпочалася навесні 2015 року, - розповідає кролевецька волонтерка, мама демобілізованого бійця Наталка МАКСИМЕНКО. – Ще у січні 2015-го наші хлопці добровольцями пішли до Кролевецького РВК. Мали мужність під час війни проситись у діючу армію:Вітчизну від агресора захищати. Так, патріоти! І я нашими синами – попри усі материнські тривоги й сльози - пишаюся! Їх направили на полігон у Дєвички. Якраз йшло активне формування 53-ї бригади, то Юрія з другом Миколою записали саме до неї. Із квітня - на фронті.Під Авдіївкою. Слава Богу, жодної подряпини, щоправда,контузії.Прослужили з честюрік. Демобілізувалися.Приїхали до Кролевця. Прилаштувалися до мирної роботи: хто куди. Юрій Пархоменко ще до війни був вправним будівельником, мав заробітки, то зайнявся звичним. Хоча, знаєте, у нашому маленькому містечку з роботою сутужно. Півтора роки Юра пожив мирним життям, а потім не витримав... Згодом на мої розпитування лишень зауважив, що йому хлопці з батальйону мало не щоночі ввижалися, а ще війна: окопна багнюка,обстріли, перестрілки. І мучило відчуття незавершеної чоловічої справи, бо ж знаєте, у нашій країні все ще триває війна! - (На цих словах Наталка Максименко гірко зітхає). - І там, в окопах, гинуть наші солдати! Отож, наш Юрчик знову пішов до райвійськкомату, підписав на контракт у діючу армію. І знову – до 53-ї бригади. Напросився у рідний підрозділ».  
Перший внесок
на одужання мужнього солдата –
4 800 гривень -
зробили викладачі сумської музичної школи №2,
що на вул. Марка Вовчка, 31

«Потроху-потроху почав оживати, - так коментує свій нинішній стан важкопоранений Юрій Пархоменко. – Ноги ще в гіпсах та на шпицях-витяжках, але дренажних трубочок із нутрощів трохи менше. І це вже добре! Та й здоровіші поранені раз у раз на спеціальному візку вивозять мене у парк, прогулюємось довкола шпиталю, спілкуємось подалі від чотирьох стін шпитальної палати, які за ці півроку, ой, як спротивіли…» Юрко говорить, ніби й з усмішкою, втім у голосі, в погляді відчувається певне емоційне виснаження.

«Так, Юрі зараз дуже-дуже важко. Півроку по госпіталям і купа надскладних операцій(його права нога – від стегна до стопи – суціль роздроблені кістки). Але нічого, ми своїх не кидаємо, будемо й надалі боротися за Юрасикове одужання! Моральну підтримку він має від побратимів, друзів та від нас, волонтерів. Головне, кінцівки вдалось зберегти, бо питання щодо ампутації стояло руба, а надалі, потихеньку-помаленьку, а будемо повертатися до життя! Збираємо кошти на складне ендорпротезування. Із Божою та народною поміччю! А ще Юра із із матір’ю, братом та сестрою – інвалідом дитинства мешкають в гуртожитку, у крихітній кімнатці. І наразі нагальне завдання забезпечити хлопця власним житлом, бо повертатись зі шпиталю йому, по суті, немає куди. Тож нині боремося, «вибиваємо» Юрчикові житло, але ж ви самі розумієте, як із цим у нас складно! То, може, наша місцева й обласна влада також зверне увагу на цю проблему?!»


Ви маєте можливість зробити добру справу, підтримавши важкопораненого бійця в тривалому лікуванні й реабілітації.
Перерахувати посильну пожертву Ви зможете на картку
ПриватБанку
№4149 4978 7188 1332
отримувач Пархоменко Юрій Анатолійович


 
2
Комментариев
0
Просмотров
7228
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.