Удивительные, любимые, единственные, милые, нежные, самые-самые близкие люди – не эти ли слова мы говорим нашим матерям, жёнам, сёстрам и возлюбленным! Много слов, а надо выбрать самые точные, чтобы попытаться передать хоть в какой-то мере те чувства, что мы испытываем к вам, дорогие женщины. Но как бы мы не старались выразить свои чувства, лучше, чем это делают поэты, у нас вряд ли получится. Поэтому ко дню 8 Марта мы решили не растекаться мыслью по древу, а выразить нашу любовь к вам стихами поэтов Сумщины, многие из которых были написаны более 30 лет назад. 


Василий Подшивайлов



ПОСЛЕДНЯЯ ЛЮБОВЬ

Поманила шальная звезда…
И любовь наша – пуще неволи.
Заблудились в степи поезда,
словно две одинокие доли.

На пустынном разъезде сойдём,
потаённо вздохнёт проводница,
понимая, что мы пропадём,
так грешно наши светятся лица.

И когда нас дощатый сарай
встретит запахом свежего сена,
мы забудем, что есть где-то рай,
на краю необжитой вселенной…
           
           
Григорій Єлишевич



Дружина поета

Дружина поета – дарунок від неба.
Дружина поета – високе звання.
Сьогодні для тебе і тільки для тебе
Сідлаю Пегаса – баского коня.
Моя половина – голубка безвинна,
Хіба що зі мною пішла до вінця…
Ну, що тут поробиш? Поет, мов дитина.
Ось тільки біда – не боїться дубця.
І знову в дорогу, і знову розлука,
І знову бентежать чужі солов’ї…
Та скрізь пам’ятаю, що в сина й онука
Твої тільки очі і губи твої.
Дружини поетів, даруйте на слові,
Любити нас тяжко і жити не мед.
Але без любові, але без любові,
Але без любові поет – не поет.



Юрий Артюхов

***

Спасибо город удивлённый
За тот один неверный шаг,
За тот отчаянно зелёный
Свет в полуискренних глазах.

Спасибо за окоченелость
Сердец и близлежащих рук,
За ту причудливую смелость,
Что так похожа на испуг.




Юрій Плющенко

Сніговик

Чорна тінь – на сніг сріблястий.
Очі чорні – дві вуглини.
Так цікаво – брати й класти!
Куля зверху – три частини.

Гладиш, гладиш біле тіло...
Піт з чола, горять долоні.
А навколо – страшно-біло,
А вуста такі солоні!

Вечер сіє з неба втому.
У крові – доволі млості.
Страшно йти самій додому –
Кликать нікого у гості.



Олександр Вертіль



***
Я світу білого не бачив,
По світу білому йдучи.
А сніговійниця гаряча
Крутила білі паничі.

Згубивши всі орієнтири,
До маяка удалині
Вела вперед єдина віра –
У світло в маминім вікні.

Під вітру стогін і пересвист
Дістався дому всеодно.
Не на село, на всенький Всесвіт
Світилось мамине вікно.

Воно здавалося зорею,
Що зайнялася в білім склі.
І розливалося од неї
Незгасне світло по землі.

Висока істина зоріє,
Немов священне знамено:
Завжди освітить і зігріє
Маленьке мамине вікно.



Микола Гриценко



***
Ти спишь? Ти спи... Хай сниться тобі вечір,
Хай сниться тобі ранок в молоці,
Хай білий птах опуститься на плечі
І білочка притихне на руці.

І хоч в очах сльоза гірка блукає,
І хоч легенькі зморшки на чолі –
У цьому сні ти ще себе гукаешь
На тім’ячку солодкої землі.

Ти спишь? Ти спи... Ще сонце в глибочіні,
Допоки воно випурне із дна –
Іще ти встигнешь, хвірточку прочиниш,
За котрою незмірна таїна.

Ти, може, встигнеш... може, ненароком
Побачити ту дівчинку святу,
Яка в тобі літа мільйони років
І кожен день вмирає на льоту.


Василий Чубур



***
Под этим небом человек
Не может не любить.
Я ждал тебя, тянулся вверх,
Стремясь приметней быть.

Как молния высокий ствол,
Ты выбрала меня.
И вспыхнул я, и пеплом стал,
Изнанкою огня.

Но больно, больно мне порой,
Когда смотрю на то,
Как птица ищет надо мной
Сгоревшее гнездо.


Олександр Педяш



Яблука

Осінь душу бентежить ямбами...
Журавлі прокричали:
                    – Бу-у-вай!
І такі у сусідки яблука,
Що й оскоминки не бува!

О, ці яблука, стиглі яблука!
Он як пружно лягли на тин...
Ні на ярмарок їх, ні з ярмарку
Ні віднести, ні принести.

А вона з-під брови легенької
Кине погляд, кривдний до сліз:
– От, іще мені інтелігенція!
Ну хоч раз би в садок заліз!


Анатолий Луговской



***
Розовые блики на стене.
Сумерки. Огонь бормочет в печке…
Этот вечер мне казался вечным.
И твоё дыханье в тишине…

Слов не надо. Лишние они…
Всё расскажут трепетные губы,
Жаркий шепот: «Ты меня не любишь?»
И в глазах – рассветные огни.




Леонард Тушинский



***
Твоё лицо есть тоже в этой книге!..
Сквозь мир и время, сквозь столетий миги
С улыбкой всё глядят куда-то за,
Простуженные вечностью глаза.

О, если бы мы встретились однажды!..
Нежнее брата, преданней отца
Я воду пил бы с твоего лица,
И никогда не утолил бы жажды.



Андрей Поляков



* * * 

Всё было просто, без обмана. 
Обмана не было и нет. 
Она возникла из тумана, 
Из незначительных примет. 

Она прошла сквозь штору ночи, 
Она прошла сквозь стёкла дня. 
Она возникла между строчек, 
Чтоб мучить тайною меня. 

Она со мной стояла рядом 
Уже не сгустком пустоты. 
Она меня касалась взглядом, 
А я ещё не верил – ты... 

Всё было просто, без обмана. 
Обмана не было и нет. 
Она возникла из тумана, 
Из незначительных примет.